Українському фентезі бути! Мені подобається ця історію, цей світ, ця атмосфера, ці персонажі. Я обожнюю буквально кожну сторінку цієї книжки. Я прочитала цю трилогію на одному диханні. Спочатку я думала, що це буде дещо шаблонний сюжет про дівчину-потраплянку, яка ще нічого не розуміючи, перемагає всіх і вся з себе така крута, та я помилялася. Персонажі впродовж всієї трилогії є динамічними, вони розвивалися впродовж всього сюжету. Найбільше мені сподобалася дарвенхардка Ханна. Мені було дуже цікаво читати її сюжетну лінію. Декого може трохи збивати, що в цій історії немає сірих кольорів (метафорично), бо ж все ділиться тільки на чорне та біле, погане та добре. Мені здається, що саме цим мені ця трилогія і привабила мене. Мені подобається така атмосфера твору. Окремо хочу виділити світ, в якому розвивається сюжет. Він настільки гарно та детально прописаний, що я просто бачила перед собою усі ці пейзажі, ці картини, як і хороші, так і погані. Всі описи дуже мальовничі. Загалом, мені трилогія (а третя книга особливо) дуже сподобалася. Раджу її прочитати усім, бо вона того варта.

Я дуже вдячна одній книжковій блогерці, яка підштовхнула мене прочитати цю трилогію. Сама я б за неї не взялась, бо відкриваю відгуки на “Стожар” на Якабу — і бачу залайкану рецензію на 1 зірочку. А виявилось, що ця серія книг — фентезійний нью-адалт, як раз під мої смаки. Потішно, що тепер “Палімпсест” стоїть у мене на поличці поряд з американською трилогією “Принцеса попелу” Лори Себастіан, і як же ці твори для мене схожі в емоційному плані! 1 книга — становлення головних героїв, 2 книга — розкриття світу, 3 книга — війна за владу і злитий фінал. Я прокайфувала (від усього, окрім злитого фіналу, звісно). ПЛЮСИ: + Мені сподобалась концепція “владу мало захопити, треба ще втримати”. Усі описи розбудови нових порядків під керівництвом Стожара — мені це було дуже цікаво, прям захоплювало. Хотілося ще більше інформації про нестачу провіанту і повстання, ще! + Були дуже сильні кінематографічні сцени, що врізались в пам’ять. Особливо на початку книги, де Анна емоційно не надто стабільна. + Були такі пригодницькі моменти, що я засиджувалась до пізньої ночі, дочитуючи ще один розділ: про подорож Всевлада за артефактом, про воєнні напади під началом Ханни, про флешбеки в минуле Ярого. + Фінальний розділ навіює дуже теплі емоції, підіймає настрій. І це зважаючи на весь мій скепсис відносно розв’язки. + Якщо поглянути на всю трилогію, то лінія Ханни — то любов. Хочу якось перечитати уривки з усіх частин про неї (гаразд, ще про Всевлада, як про її пару), щоб вивести історію лише цієї героїні. Саме за нею обожнювала спостерігати й буквально відчувала становлення її особистості. МІНУСИ: - Деякі сцени нічого не означали ні для сюжету, ні для становлення героїв — були відверто зайвими. Так само зайвою була купа другорядних персонажів, деяких з них “за компанію” притягнули ще з 1 книги. До того ж, як і в попередніх томах, багато води про зовнішність та умеблювання приміщень. В якийсь момент я стала пропускати абзаци з такими описами, бо вони ні на що не впливали. - Було замало описано проблеми з організації побуту. Тут як би владу захопили люди без жодного менеджерського досвіду, а нам взагалі нічого не розповідають про те, як саме їм було важко організувати життя міста під своїм керівництвом. Ще й зважаючи на соціальну напругу після скасування рабства. Часом здавалось, що все працює само собою — а це неможливо. Просто фрази, що героїні майже не спали, весь час загнані в справах, не додають конкретики. - Повна халепа із зображенням масштабної політики. Чомусь всі позитивні персонажі беззаперечно визнають владу Анни. Хоча, на приклад, в 1 томі Ждан не давав їй жодної політичної волі (Втім, у 2 томі вже раптом дозволив укладати альянси із полоненими. А у 3 взагалі повністю став їй підкорятись. А як же те, що він сам був лише членом ради жителів Дикого Краю? Куди інші члени ради поділися?). Велети взагалі наче не мають жодних планів окрім як служити Стожарові. Воєнні дії швиденько починаються і закінчуються на останній третині книги. Політичний устрій, який хоче запровадити Анна, ще гірший за той, що був раніше. Бо, хоча Циркута чомусь називалась імперією, вона по суті являла собою альянс окремих князівств. А те, що вирішила запровадити Стожар, названо Альянсом, але по суті є імперією зі Стожаром-Імператрицею і підзвітними їй намісниками. - Фінальна битва — то якась гігантська логічна діра в діях головних героїв на їхніх антагоністів. Десь з цього моменту стало неймовірно нудно читати. Останні 120 сторінок впихувала в себе через силу. - Не на всі питання отримано відповідь. Чому герої були двійниками в нашому світі й світі Патрії? Чоту Тарас теж став потраплянцем? Чому дарвенхардці змогли напасти на Всевлада? Коли перелічую плюси й мінуси, завжди здається, що недоліків більше, ніж переваг. Це виключно тому, що в мінусах можна зазначити кожну бісячу дрібничку, а в плюсах — абстрактне “читала із захватом”. Не зважаючи на купу зауважень, я прокайфувала від твору, особливо від його перших двох третин. Мені б навіть хотілося, щоб 3 том було повністю присвячено утриманню влади в Колісії, а вже війну з рештою імперії винесли в 4-й. Трилогія залишається на моїй поличці з фентезійним нью-адалтом і отримує великі шанси на перечитання в майбутньому.

Вот она, долгожданная финальная часть любимой трилогии)) думаю, уже все понятно, и дальше можно отзыв не писать ХD Но если по сути. Стожар наконец-то проявила себя в полную силу. Она стремится освободить свой народ от рабства и изменить государственный порядок во всей империи. Естественно, после каждой победы появляются и более прозаичные вопросы - что делать с освобождённый людьми, как ими править (и надо ли), как не допустить повторения истории, где найти на всех еды, медикаментов и жилья.. Глобально в этой части нет никаких сюрпризов - и так понятно, что дело идёт к победе (вопрос только, какой ценой). Вместо интриг здесь основной упор именно на разные мелочи управления. Как Анна пытается построить справедливость для всех, и как на это реагируют подданые. Здесь много рассуждений о свободе, о личном выборе каждого, о том что революция должна идти "из головы" каждого жителя.. Часть глав рассказано от лица Всевлада. Поэтому многие битвы и походы упрощены - вместо детального описания он просто узнает, что они произошли. Это помогает сократить однообразные сцены и добавляет "второй взгляд" на происходящее. Вообще, мне понравилось абсолютно все. Как разложилось по полочкам и получило логичное завершение все то, что было начато. Да, иногда может показаться, что Анна становится слишком всесильной и слишком легко уж идёт к победе. Но если честно, учитывая события первых двух частей, герои достаточно настрадались и заслужили свой счастливый конец. История получилась цельной и очень продуманной. А ведь после долгой подготовки я больше всего боялась, что концовка сольется - но этого не произошло! Великолепный достойный финал!