Михайло Драгоманов (1841–1895) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864–1875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876–1889).

Михайло Драгоманов є автором праць «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879), «Историческая Польша и великорусская демократия» (1883), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893); «Автобіографічної замітки» (1883) та «Добавлення» до неї (1889); мемуарів «Австро-руські спомини. 1867–1877» (1889–1892); «Исторические песни малорусского народа» (1874–1875, у співавторстві з В.Антоновичем), «Малорусские народныя предания и рассказы» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи: 1764–1880» (1881), «Політичні пісні українського народу 18–19 ст.» (1883–1885) та інших.