Авангардне мистецтво в Україні, 1910 - 1930. Пам'ять, за яку варто боротися - це книга, написана Мирославом Шкандрієм на основі його власних есеїв та есеїв інших дослідників та дослідниць історії мистецтва, з чудовою метою - відкрити читачеві сторінки біографії відомих митців, які були так чи інакше пов'язані з Україною, ідентифікували себе як українців, надихалися Україною, створюючи свої роботи. Давид Бурлюк, Казимир Малевич, Вадим Меллер, Іван Кавалерідзе, Дзига Вертов, Михайло Бойчук, та інші. Для мене, як для людини, яка не дуже тямить у мистецтві, книга виявилася дуже інформативною. Серйозно, після прочитання вона уся заліплена стікерами. Цікаво, як про багатьох митців, який "привласнила" собі Росія, ми дізнаємося лише починаючи з їхнього переїзду до Росії, при цьому все, що стосується навчання/натхнення/роботи в Україні дивовижним чином замовчується, як не варте згадки. Дуже круто, що дослідники беруться виправити цей перекос. Багато їхніх висновків, до речі, базуються на зовсім недавно відкритих біографічних та автобіографічних матеріалах. Радію, що такі книжки з'являються. Єдиним розчаруванням стало (і воно є характерним для більшості нон-фікшн книг українських авторів, які потрапляли мені до рук) є характерна манера оповіді - суха, за нею не відчувається особистості. Хоч і розумієш, читаючи, що за цим усім історії талановитих, особливих, значимих людей, але автор не оповідає історію. Цього, принаймні, я не відчула. Читаєш, наче добре написаний студентський реферат і мені від того якось сумно трохи. Але не шкодую, що книгу прочитала.