Я дуже рада , заказом , якість суперова , доставка дуже бистра , велике дякую!!!

Драматична кінцівка попереднього тому швидко вирішується, але залишається тривожний післясмак. У цій книзі починають з'являтися численні таємниці й питання, на яких поки що немає відповідей. Кіфлі починає щось мутити, розкриваючись зовсім з іншої сторони. Добре розкриваються персонажі, які лише мигцем з'являлися у попередніх томах, але і це розкриття не дуже щасливе. Та не зважаючи на більш таємничий та навіть подекуди лякаючий тон цієї книги, на її сторінках з'являється стільки ж добра. Цього разу кінцівка не така драматична, але напруга триває протягом усієї книги. Персонажі відкриваються з нових сторін, стають повнішими. Бажання продовжити читати тільки росте, тому знову раджу цю манґу, вона не розчаровує (а тільки зачаровує).

Суд над Коко завершується, навіть не почавшись - надто багато людей потребують допомоги, щоб згадувати про формальності світу чаклунів. Ось тут і виявляється, що таємничий чаклун з ворожого ордену Крислатих капелюхів продав дівчинці не саму тільки книжку із забороненими закляттями - він "збагатив" її ще й зачарованою чорнильницею, прямо пов'язану зі своєю власною, повною його ж крові. Вже є, над чим подумати, еге ж? Однак! Сюжет розвивається доволі помірно (як не сказати "закономірно", і це мені дуже подобається - попри всі несподіванки, що трапляються на шляху головних героїв. Це ще тільки дебютна робота, а Камоме Шірахама вже досягла такої гармонії: події "Ательє..." не можуть не запам'ятовуватися. Навіть за саму тільки графіку - вже третій том прочитала, а в глибині душі досі сперечаєшся із собою: чи правда це японська графіка, а не західний комікс? Смішно, та в кожному жарті, як відомо, є тільки частина жарту. Але що сподобалося мені ще більше - те, що авторка показала, що навіть у закритій наглухо чаклунській спільноті не все буває безхмарно. Трапляються перевірки на лояльність, на здібність... чи навіть просто на дружбу. І головне! - існують люди, що народилися в родині чаклунів, проте хворіють на таку хворобу, що повністю відбиває їхній хист. Тому вони також заживають дискримінації з боку тих, хто володіє магією. Ось воно як: Коко геть не найнещасніша особа в цій історії. Ситуація нагадує багато про що з реального життя, з цим не можна не погодитись... Як не можна водночас не порадіти тому, що тут немає заяложеного штампа "герой несподівано пробуджує в собі силу чи робить це лише з власної волі". Тата помиляється так само, як дівчинка, що взялася вчити його чаклунству попри його хворобу. Якщо чесно, читаючи, я уявляла собі, що хлопчик - половина мага, і Коко - половина, а разом вони утворюють одного повноцінного чаклуна. Що ж, принаймні такий симбіоз наразі чудово себе виправдовує, тож залишається сподіватися, що ці двоє достатньо швидко натренуються достатньо, щоб творити окремо один від одного.