Поспішаю розказати вам про перший за довгий час ромком, який мене закомфортив. Це не значить, що він ідеальний чи що мене не бомбило, але... читати його було спокійно й приємно. Ось така там зав'язочка: Маємо Атену, що збирається заміж за Джоні. На вечірці заручин вона підслуховує як брат Джоні, Меттью, відмовляє того одружуватися, бо Атена нестабільна, безвідповідальна і взагалі постійно кидає роботи й живе на гроші батьків. За 10 місяців Меттью таки добивається свого й Джоні скасовує весілля. Але Атена вклала всі гроші в подарунок йому — дуже вузький будиночок "назло", що примикає до його дому. І в неї не залишається нічого, окрім як переїхати в цей будинок, адже до батьків соромно, а жити більше ніде. І ніби злий рок її сусудом через вуличку виявляється Меттью. Тепер Атена затиснена з обох боків братами Вайн, яких найменше хоче бачити. Зокрема Меттью, який зруйнував її життя, бо не вважає її достатньо хорошою. Банально, мило, люблю історії про grumpy and sunshine сусідів, що поробиш, винна. З бісячого в цій книзі тільки постійне бажання Меттью вирішувати усе за інших, бо він знає, як краще. Прибити його хотілося за гіперопіку й взагалі за те, що лізе в чуже життя. Але, певно, Атені та Джоні було потрібно саме це. Хоча й деякі ✨️магічні✨️ зміни персонажів на краще змушували закотувати очі. З хорошого: • Це краще репрезентація плюс-сайз героїні за довгий час. Знаєте чому? Бо тут це подалося просто, як рядок в описі. На тому ж рівні, що ми говоримо про зріст, колір очей чи волосся. Тут героїня не страждала від таких комплексів і їй не потрібно було доводити, що вона красива. Чулувік не сходив з розуму від її "пишних форм", не акцентувалася на цьому увага зовсім. Воно просто згадувалося як факт. Не як проблема. Не фетиш. І це неймовірно. • відображення депресії. Хоча я все ще вважаю, що дуже легко з цим справилася героїня, але не можу не відмітити опис того, як вона в цей стан потрапила. Це було так реально. І її емоції, думки розбивали мені серце. А ще... мене лякає як багато я підкреслила з примітками "як же знайомо", "відчуваю те саме" • Тут дуже багато монстр факінг. І це так смішно вплетено в сюжет. З окремих цитат з цих аудіокниг, якими захоплювалися герої я сміялася в голос. • Карл — дуже грампі власник пекарні, який власне й почав епідемію монстр-факінг, не любить людей, бурчить і підколює Меттью — це просто улюблений герой. Кінню. А ще я думаю, що це він автор тих романів😅 • Сцена сексу хоча й не здається правдоподібною, але вона... мммм.... весела. Я усміхалася більше ніж збуджувалася, але тому-то і ромком, а не спайсібук. Ця книга далека від мого ідеалу. Але в моменті вона виявилася тим, що мені було потрібно. Тому я з чистою душею ставлю 4 та зберігаю історію в свою невидиму скарбничку приємних спогадів.