Пам'ятаю, як я вперше читав цю книгу вісім років тому, продираючись крізь текст (то було ще до читання Забужко і він видався мені непростим) я робив справжнісінькі відкриття для себе. Читав цю книгу, щоб витравити з себе враження від пострадянської шкільної освіти. Тепер можу констатувати, що ця книга не промайнула даремно. Сьогодні вже не одкровення, а якась стала норма - розуміти українську літературу, як послідовницю модерної та європейської. Тобто між Шевченком та Андруховичем, Лесею Українкою, та Іреною Карпою вже не лежить непрохідна прірва, а значить і у свідомості вона вже ліквідована. Можливо в цій книзі криється відповідь, - чому на провокації типу: "ну что хорошего в украинской литературе... там одна хуторянщина..." я тільки посміхався з жалості до співрозмовника, адже опонент сам зізнавався у своєму невігластві і далі можна було розмови не вести. А інші люди полохалися, починали копирсатися у дослідженнях, щось там комусь доводити. Ця книжка не тільки вплинула на хід критичної думки в сучасному літературознавстві, задала "тренд", але й певним чином повплинула на реальність.

Віра Агеєва. Апологія модерну: обрис двадцятого віку. Ще одна чудова книга, в якій зібрано статті та есе з літературознавства, зокрема критичного, на тему модернізму та його проявів - саме українського: модернізм рубежу дев'ятнадцятого-двадцятого століття, неоромантизм і неокласицизм, постмодернізм, гендерні питання в літературі і критиці і багато чого іншого дотичного до даної теми. Багато уваги Агеєва приділила творчості Лариси Косач, Максима Рильського, Миколи Хвильового, її улюбленого, що дуже помітно, - Агатангела Кримського, Оксани Забужко і Тараса Прохасько. Авторку можна сміливо вписувати в коаліцію - "Павличко-Забужко-Агеєва-Гундорова". Така література корисна для тих, хто хоче не просто читати книги, але й розуміти сенс і підтекст, вміти аналізувати. На ряду з художньою - тут так само можна нервувати, сміятись, переживати,читаючи не про літературних героїв,а про їх творців - авторів. Також варто зазначити те, як цікаво подана і проаналізована найбільша і найцікавіша літературна дискусія кінця 19-початку 20 сторіччя - а саме дискусія народників і модерністів.