Ця книга легко може стати однією із ваших улюблених. Може так статися, що кожну вільну хвилинку ви приділятимете цій історії і вам буде неймовірно цікаво дізнатися, що ж там далі. Є такий варіант, що ви навіть влаштуєте собі безсонну ніч, тільки щоб дочитати до кінця. Або навпаки, будете розтягувати задоволення і смакуватимете по краплиночці, по сторіночці. Ця книга про нас, людей. Таких неідеальних, зі своїми тривогами, розчаруваннями, сумнівами. Тривожні люди, що тут ще сказати. Але у кожному із нас жевріє також і вогонь світла, радості, любові, емпатії, розуміння, взаємодопомоги. Як же важливо ці якості проявити. Доки є час. Доки не пізно. Бакман - чудовий оповідач. Йому вдається дуже майстерно доторкнутися до серця кожного читача, змусити нас і плакати, і сміятися, такий собі невеличкий катарсис, істерика, очищення. У книзі чимало болю, це правда. Болю людей, із яким вони знайдуть сміливість попрощатися. І у фіналі (увага, спойлер!) нас чекає гепі-енд. Образи персонажів - чудові! Кожен унікальний і оригінальний, зі своєю історією і складним життєвим шляхом. Проте вони зберегли у собі те, що так важливо: почуття гумору, оптимізм та надію. Браво автору!

История о том, как все пошло не так. Грабитель хотел ограбить банк, но (чисто случайно) захватил заложников. Потом что-то произошло, и теперь полиция пытается восстановить ход событий. Поначалу не понятно, кто глупее - полицейские, которые не могут провести элементарное на первый взгляд расследование. Или свидетели, которые не могут просто нормально отвечать на поставленные вопросы. В какой-то момент начинаешь сочувствовать грабителю, которому "пришлось" иметь дело со всеми ними. Но потом понимаешь, что сочувствия заслуживают все. Вся книга в одной фразе: "- кто-то пострадал? - нет, по крайней мере они страдают не больше, чем до этого" Все люди разные, и у каждого есть свои причины для грусти. А ещё удивительным образом истории героев пересекаются и влияют друг на друга. В конце, когда заканчиваются главы, остаётся только ком в горле.. Но это в конце. Первую половину (если не 2/3 книги) меня немного раздражал шутливый тон повествования и преувеличений всего: глупости героев, абсурдности ситуаций, комичности описаний, даже совпадений казалось "слишком". Это делало историю слишком неправдоподобной. Частично это оправдано финальным событиями, постепенно понимаешь что все это было не просто так. И по итогу хорошие впечатления перевесили. Но не могу назвать эту книгу лучшей для меня лично среди книг автора.

"Це історія про багато речей, але в основному про ідіотів". Уже після першої фрази я зрозуміла, що полюблю цей роман. Одного передноворічного дня, в одному з квартирних будинків, проводився огляд квартири для потенційних покупців. І цього ж таки дня одна людина вирішила пограбувати банк. Усе пішло не за планом, і пограбування перетворилося на захоплення заручників. Але це були найгірші в світі заручники і найгірший у світі грабіжник банку. "Це історія про міст, про захоплення заручників, про огляд квартири та ідіотів. А ще це любовна історія. Навіть декілька любовних історій." Книга така прекрасна, що навіть словами не передати. Кожне речення хочеться підкреслювати як цитату. І я не з тих людей, які виділяють цитати з книг. Але книги Бакмана усі в помітках. Уже вийшло російське видання і його обкладинка така страшна, що я б в житті не купила б таку книгу. Але прочитавши роман, я зрозуміла, що обкладинка дуже сильно передає зміст та характери героїв. Сподіваюся, що коли нам перекладуть цю книгу, то підберуть більш красиву обкладинку.