Книга 1. Міф про Сізіфа. Бунтівна людина

Альбер Камю завжди прагнув залишатися повністю незалежним і, перебуваючи в гущавині суспільно-ідеологічної битви, не приставати до жодного із суперницьких таборів. Світогляд письменника знайшов яскраве відображення у двох його найбільших філософських працях — «Міфі про Сізіфа» (1942) та «Бунтівній людині» (1951), які свідчать, за визначенням самого автора, про перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». Якщо в основі «Міфу про Сізіфа» лежить твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості, то у «Бунтівній людині», проаналізувавши великий історичний матеріал, Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів.

Книга 2. Спід і лице. Шлюбний бенкет. Літо

Писати Альбер Камю почав у передвоєнний період. 1937 і 1938 рр. в Алжирі виходять збірки його коротких лірично-філософських есеїв і нарисів «Спід і лице» та «Шлюбний бенкет», де у вільній формі, що поєднує філософські медитації та ліричні відступи, знаходить відображення його «середземноморське» світовідчуття. Ці дві ранні збірки, а також короткі есеї, що увійшли 1954 р. до збірки «Літо», — пролог до всієї творчості Камю, адже в них напряму висловлені аксіоми, що визначили його письменницький почерк і яким судилося стати відправними для всіх подальших пошуків письменника.