Хто важиться перебирати слово у класиків? Чи варто розпо чинати діалог і творити продовження відомих творів? Видавниц тво «Смолоскип» робить цей сміливий крок. Пропонована увазі читачів повість Артема Сокола «Аглая» є спробою продовження роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи».

У «Вальдшнепах» М. Хвильового знайомимося з ідеєю націо нального відродження України, що вирувала в 20-х рр. XX ст. Перед нами постають молоді люди, розчаровані в комуністичній партії й недавній революції, котрі прагнуть іншої країни з новими ідеалами. Чи вдалося їм досягнути поставленої мети, невідомо, бо друга частина роману так ніколи й не дійшла до читачів.

Натомість маємо версію, запропоновану А. Соколом в «Аглаї». Це перша спроба не освоєного ще в українській літературі жанру: повість-продовження, повість-полеміка; напівзатертий часом палімпсест, крізь рядки якого проступають слова незавершеного роману. Із неї дізнаємося, як склалися долі не лише Аґлаї, Дмитра Карамазова, професора Вовчика й тьоті Клави з «Вальдшнепів», а й їхніх нащадків: Аглаї, Миті, Валіка, що є головними героями нового твору, дія якого відбувається у Харкові 60-х рр. XX ст.

«Вальдшнепи» — книжка, яка уже давно зайняла гідне місце на полиці української класики. «Аглая» — безпрецедентне явище української літератури, що, сподіваємося, започаткує гарну традицію.