Без сумніву "Адамцьо" невдовзі увійде у навчальну програму із української літератури. Інакше й бути не може, адже Оксана Кузів - це Стефаник нашого часу. Повість - неймовірна! По-перше, вражає неймовірна чиста, багата, насичена, я б навіть сказала, соковита українська мова із вкрапленнями гуцульських діалектизмів. Всі діалектизми вжиті доречно, легко розуміються із загального контексту, та, все ж, зберігають власну "ідентичність", колорит. Мовний стиль у Оксани Кузів безперечно є. І він - неперевершений! По-друге, образи - довершені в сюжетному та образному планах. Образи продумані до деталей: кожен описаний порух тіла, кожне мовлене слово, кожна деталь одягу та побуту вкотре підкреслює характер того чи іншого персонажа. По-третє, читати Оксану Кузів - це як дивитись добротний фільм. Напевно тому твори Оксани Кузів часто стають частиною репертуару драматичних театрів. Всі три твори із книги легко і швидко читаються. Всі три твори мають художню естетику, а мова творів - це просто казка! Всім рекомендую для прочитання твори пані Оксани, бо це - не просто література, це - свідчення! Свідчення про власні та чужі драми і трагедії.