Головний герой книги присвятив своє життя церкві. Ще в дитинстві його матері був даний "знак згори", що її сину долею написано стати священником. Хлопчик прийняв це як факт і ні разу в своєму житті не сумнівався в обраній стежині. Хоча був один випадок, але навіть він не зумів зламати переконання хлопця. Читач зустрічає головного героя, коли він уже пройшов значний шлях у своїй кар'єрі, і ми спостерігаємо за його життям у теперішньому, коли він хоче повернути своє старе місце викладача, та заглядаємо у минуле - щоб побачити з чого все почалося. До самого кінця книги я думала, що це така собі історія дорослішання та становлення головного героя. Але це виявилася набагато важливіша історія. Мене дуже налякала тема релігії, так як вона для мене особисто являється дуже тригерною і такі моменти я в книгах не дуже люблю. Але тут автор підняв цю тему з точки зору добра і зла, і як на мене досить гарно її розкрив. Немає поганого чи хорошого священника, є погана чи хороша людина. Це було моє перше знайомство з автором. І воно виявилося досить вдалим, тому його інші твори надалі я також буду читати.

Джон Бойн "Історія самотності" Чи просто бути священником? Скільки у такому виборі покликання, а скільки примусу? Скільки в релігії благородства? А скільки мирської суєти? Скільки злочинів приховує церква??? Ні, я не дотримуюся думки, що усі священнослужителі апріорі порядні, набожні і високоморальні. У кожній професії є свої добрі і злі демони і служителі церкви тут винятками бути не можуть. Але я виявилася не готової до теми, піднятої автором. Одран-священник. Він усе своє життя присвятив церкві і пішов служити Богу за покликанням. Випробовування лишу укріплювали його віру у Всевишнього. Але усе колись закінчуються... Початок ХХІ століття ознаменувався кризою католицької церкви, особливо це відчутно стало у Ірландії, де священникам перестали довіряти. І причина страшна й складна-підозри у педофілії. Звісно, не кожен священник був педофілом, але кожен опинився під підозрою. І знаєте, мене всю книгу дивувала наївність Одрана-він був переконаний, що це лише наклепи, які не мають під собою жодних доказів. Він не бачив чи ж не хотів бачити у силу своєї віри усього того, що часто творилося у нього під носом. Що це? Віра? Власна правильність і впевненість, що усі такі, як і він? Я так до кінця не змогла зрозуміти його мотивацію. Але я відчула увесь той біль, коли Одран зрозумів, що відбувалося під його прикриттям його незнання чи нерозуміння. Ота розмова із племінником, який став також жертвою священника-педофіла, друга Одрана, читалася мною так, ніби я сама вела ту розмову. Боліла кожна клітинка тіла, розривався мозок, ламалися пальці, кусалися губи і дятлом вистукувало ЯК ТАК? ЯК ТАК? ЯК ТАК? Знаєте, мене завжди турбувала ота обітниця безшлюбності. Простіть мене, католики, але я її погано розумію. Чомусь у мене склалося враження, що автор теж її не розуміє і вважає однією з причин конкретно цієї кризи. Він дуже багато уваги приділяє стосункам майбутніх священнослужителів із дівчатами та жінками та способам приглушення статевого потягу та сексуального збудження. На думку автора, церква не проявила себе мудрою та справедливою. Вона зробила усе, щоб зам"яти скандал і навіть не карала відступників. Для церкви важливішою виявилася власна репутація, ніж життя дітей. Шальки терезів явно хитнулися у сторону зла, а не добра. І це розуміє кожен. Але ж краще про це не думати і не згадувати, чи не так?