Петро Миколайович Мідянка один із особливо цікавих поетів, з так званого покоління вісімдесятників, та дев,яностників. Він народився в Карпатах і по праву вважається поетом закарпатських русинів, і сам ідентифікує себе з цією етнічною групою. Його поезія повна яскравих візуальних образів, є носієм власного неповторного поетичного забарвлення, сплетена з монологів та діалогів. Мова його віршів не є повністю зрозуміла пересічному українському читачеві, через незвичайний його словник, повний діалектизмів. На щастя в його книжках, в формі додатку приводяться тлумачення діалектичних значень. Рідною стихією для Петра Мідянки є силабо-тонічна, тобто римована поезія. Найближчі йому поетичні взірці - це Євген Плужник, Микола Зєров, Богдан-Ігор Антонич, та Федеріко Гарсія Лорка. В його поетичних текстах закарпатські пейзажі і урбаністичні мотиви, архаїчна мова органічно поєднується з говіркою, або із сучасним сленгом. Раджу читати його тим, хто хоче познайомитися з сучасним і актуальним ліричним поетом, майстром римованої поезії.