Неймовірна книга. Я вважаю, що її повинен прочитати кожен

Завжди, коли чуєш про якісь справді важливі для читання і розуміння книжки, спадає на думку лише одне: читати чи ні. Я не та людина, яка біжить читати все, про що говорять. Але колись все ж вирішила прочитати "1984" і це була дуже захоплива книжкова подорож. Хтось в коментарях писав, що з перших рядків поринув у читання, що це було дуже круто. Для мене перші декілька сторінок були пеклом: нічого не зрозуміло, тому що дія всередині святу, який вже існує в книжці як самостійний елемент. Було важкувато спочатку, декілька разів я поверталась до початку, але потім почалась якась магія. Після того, як розумієш світ, що описав Джордж Орвелл у своїй книжці, читання йде набагато швидше. І ось тоді починається те саме захоплення, про яке кажуть майже всі читачі. Мені сподобався головний герой, який намагався думати, писати, змінити свою рутину на краще. У світі, де немає ніякої правди, де не існує історії, бо вони переписується кожного дня, він знайшов у собі сили бути кимось іншим. Та мені більше подобається не момент з тим, як він до цього приходить, а момент, коли він вже у руках влади і його намагаються зломити. Для мене це було найцікавішим для читання, мені хотілось думати, аналізувати, складати власті картинки того, що відбувалось. Але все ж у книжки є один суттєвий мінус - вона виявилась до неймовірної точності пророчою. І це дуже лякає.

Джордж Орвелл першим приходить в голову, якщо хтось заговорить про антиутопії. Цей видатний автор неймовірно точно передає гнітючу атмосферу, прогнивше суспільство і керуючу верхівку тоталітаризму. Його антиутопія "1984" є однією з найкращих книг цього жанру і, можу сказати, не дарма. Це творіння наповнене злим і темним, брудним і огидним, атмосфера ніби світ раптово втратив кольори. Головний герой Уінстон - простий робітник з проблемами зі здоров'ям, жертва системи Старшого брата. Він стирає старі газети, переписує звіти... Але як це жити в брехні? Коли один рік повторювався скільки разів, що точно не можеш сказати свій вік. У Лондоні, столиці Океанії, це звична справа - не знати правди. Коли тобі повторюють одне й те ж тисячі а то і сотні тисяч разів, справді починаєш вірити, що 2+2=5. Океанія - це місце без думок, бо за думкозлочини тебе зітруть з лиця землі. Не так поглянеш, скажеш хоч слово чи виразиш недостатньо ненависті до ворогів режиму... Та від цього не сховатися. Дітей з малечку навчають здавати та прослуховувати будь-кого, навіть батьків. У квартирах стоять екрани з камерами та звукозаписуючими пристроями, що породжує постійний страх бути поміченим кимось з наглядачів. Але налякала мене зовсім не атмосфера, а розуміння, що подібні сценарії можливі і у 21 столітті і деякі країни вже до цього наближаються... Хеппі енду не варто чекати. "1984" це не про веселий чи заплюючий сюжет. Це про жорстку реальність тоталітаризму, яка змусить вас моментами закривати книгу від гнітючості та відрази, але точно залишить слід у розумі