Радянські цензори відносили цю книгу до особливо крамольних і небезпечних передусім тому, що автор аргументовано зруйнував усталені досі наукові стереотипи щодо вторинності, підпорядкованості українського друкарства російському. Чи не вперше в історіографії тут показано, яка руйнівна сила протягом століть методично спрямовувалася з Петербурга й Москви на знищення волі українського друку, придушення української культури, заборону мови багатомільйонного народу. Так само переконливо доведено як українське друковане слово, незважаючи на всілякі утиски, заборони і перепони, пробивалося до народу, будило його думку, піднімало з колін.