Найбільше книга розповідає про душевні переживанні Віктора та «істоти». Як на мене, Франкенштейн міг уникнути своєї жахливої долі, хоча я, звичайно, не звинувачую його. Ось не можу зрозуміти, чому ж після «народження» диявола — гг просто втік, а не навчив його моралі? Дурно з боку Віктора звинувачувати «диявола» в тому, що вбив Вільяма, Генрі чи Елізабет, адже він просто не знав як треба виражати свій гнів і образу, бо його не навчили. Вся розповідь подається нам від обличчя саме Віктора і він вважає себе дуже нещасним, хоча, як на мене, «істоті» набагато гірше і найголовніше те, що «диявол» не заслуговує на таке жахливе життя, в той час як Франкенштейн міг уникнути такої своєї участі. В душі «істота» насправді бажає лише того, щоб її прийняли та любили, невже це щось погане? Його ніхто не вчив як потрібно реагувати на образи і що робити, коли морально погано, тому я не можу повністю звинувачувати його в усьому, до того ж, Вільяма він вбив ненавмисно, чого не можу сказати про інших персонажів/персонажок. Якщо б Віктор не втік, як найгірший боягуз, в першу ніч життя «істоти», а просто навчив б її ходити, говорити, їсти, пити, моралі і взагалі жити, то цього б усього нещастя не сталось б.

Надзвичайна історія. Книга ніби пропитана стражданнями та душевним болем. Окрема подяка перекладачці.