Куплена для сына 15 лет. Ему понравилась. Сделал выводы и сам сказал что такая книга наводит на разные мысли и размышления... Идеально и упорядоченно к чему все стремятся на самом деле не самый лучший вариант.... От себя добавлю что после его рекомендации эту книгу прочитал соседский мальчик, по младше возрастом только. Ему тоже понравилась книга. А главное, оказалось что эта книга первая за год, что он в принципе прочитал...Печально конечно же, но говорит о многом. Книга для тех, кто понимает что такое антиутопия и нет.

Така важлива книга, що відгукнеться в серці багатьох. Можливо, хтось не зрозуміє усіх потаємних сенсів, які сюди вклала авторка. А хтось навпаки скаже про те, що книга зовсім не дитяча. Але я була вражена самою книгою, і тому мені хочеться радити її усім і кожному, аби те, що описується в книзі ніколи не стало реальністю. ⠀ Але спершу трішки передісторії. Коли я побачила "Хранителя" була впевнена, що книга мені не сподобається. Не люблю жанр антиутопія, хоча деякі книги мені заходили. Але на днях вирішила прочитати декілька книг цього видавництва, що вже давно лежать на поличках непрочитані. І одна з них - це був "Хранитель" ⠀ Беручи читати не очікувала чогось глибокого, та й анотація щось не дуже зацікавила. Та коли я почала заглиблюватися в історію, все читання супроводжувалося моїми вигуками: "Ого!" і "Який жах, що ж тепер буде?" ⠀ Тому як ви можете зрозуміти книга дійсно викликала у мене впродовж читання багато емоцій. І для мене це дуже цінно, адже показує, що книга дійсно написана з душею і пропускаючи її таким чином повз себе я розумію, що книга вартісна. ⠀ Але тепер про саму книгу. Джонас одинадцятирічка, і він народився в такій громаді де все просто ідеально. У кожного є сім'я, своя професія, свої діти, ніхто не голодує і всі рівні між собою. Та звісно ж є одне але, все це обирає за тебе рада старійшин. І пару, і роботу, і дітей. А взамін все що потрібно, це виконувати свою справу, не сумніватися у своїй довірі до громади і приймати таблетки від емоцій та бачення кольору. ⠀ Здавалося б, тут все таке ідеальне, що ніхто не хоче нікуди йти звідси. Але коли Джонас на церемонію дванадцятирічок, де всі отримують свою професію стає обраним Хранителем він починає розуміти, що все не так ідеально. І що до цього світу був інший, справжній світ наділений кольорами та сміхом, де святкували день народження кожного і в кожного була своя сім'я, яку не обирали, а яка просто була. І Джонас просто вражений від таких спогадів ⠀ Прочитавши, я зрозуміла, що один із посилів авторки було якраз таки цінувати наш світ, той яким ми живемо зараз, адже колись можливо всі забудуть про нього і будуть будувати свої громади з ідеальними людьми, але без почуттів і спогадів. ⠀ А кінцівка мене так вразила, що одразу ж захотілося прочитати продовження. Яке до речі вже вийшло у видавництві, тому дуже дуже чекаю. До слова дізналася про те, що в цілому це тетралогія - тобто тут у серії чотири книги і мені вже так не терпиться дізнатися про що ж там розповідатиметься. А ще ця книга саме перша частина вже екранізована, тому тепер дуже хочу переглянути екранізацію та порівняти з книгою

Давно не читала антиутопій. Дуже цікава книга. Неможливо відірватися. Це книга для дітей, тому читається напрочуд швидко. Не хотіла б я жити у тому світі... У людей немає права вибору, народжують тільки певні жінки, у сім'ю дають не більше двох дітей, одружуються не за власною згодою. Не можна висловлювати відкрито свої почуття. У кожного члена громади своє призначення. Світ одноманітний, без кольорів. Слабких дітей звільняють ( так саме це слово вживається, але насправді їх просто вбивають), те саме стосується людей похилого віку і порушників правил. У людей немає ніяких почуттів, вони живуть згідно певних правил як роботи. Одним словом - жах... Однозначно буду продовжувати читати далі цю тетралогію і всім рекомендую.