Мала багато очікувань щодо цієї книги, бо опис звучав дуже заманливо. В результаті книга виявилась не такою смачною, як хотілося б. Люди, що проживають у висотці, починають божеволіти і цінності, що раніше були для них визначальними, стали максимально примітивними і негуманними. Автор багато описує, як вони скочуються на самісіньке дно, але абсолютно незрозуміло, чому це почало відбуватися взагалі, і чому саме в цій висотці. Та і написано так собі. Почитати, щоб познайомитися зі стилем автора, можна, але не більше. Я розчарована.

Висотка – соціально - фантастичний роман, британського письменника Дж. Балларда, представника руху «нової хвилі». В даному романі жителі багатоповерхової будівлі демонструють нам модель соціуму, де чим вище ти живеш, тим успішнішим ти є. Події розвиваються дуже стрімко і автор показує нам, як люди, які звикли до розкоші, висококласного сервісу та комфорту, в замкненому просторі починають втрачати свій людський облік, почуття справедливості та моралі, загалом, деградують. У всіх деталях ми спостерігаємо процес розпаду людини, не залежно від його переконань, статусу, фінансового чи соціального положення, і його наслідки: війни, насильство, жорстокість, злість, хаос, на волі вириваються всі найпотаємніші, найгірші якості, що притаманні нашому виду. Місцями книгу читати було відверто мерзко, хоча й проглядається реалістичність. Люди тут стали схожими на первісні племена, що живуть законами джунглів. І це моторошно до мурашок по шкірі. Герої досить картонні, не завжди зрозумілі мотиви їх поведінки, не розкриті характери, їх вчинки, логіка – незрозумілі, поведінка – дивна , мерзенна. Плюсом є чітке прописання нерівності трьох головних героїв, символізуючих нижні, середні та верхні поверхи. Авторський стиль письма не чіпляє. Тут нема ні граму щастя, оптимізму, але все ж таки, будь-який твір має право на життя, навіть з нотками меланхолії та депресії. Атмосфера безумства та сюрреалізму не розвіюється до самого кінця. Незабутнє враження справив фінал роману. В цілому, дана робота Дж. Белларда залишила багато питань для роздумів та неоднозначні почуття.

"Высотка" - это дистопический роман, к сожалению, гораздо менее известный, чем его ближайшие родственники вроде "1984" и "О дивный новый мир". Незаслуженно менее известный! Потому что тому, как последовательно и логично Баллард выстраивает сценарий событий и развитие персонажей, можно разве что позавидовать. В стилистическом таланте автора не остается никаких сомнений. Роман не растянут за счет ненужных подробностей и описаний, и в то же время в нем нет повествовательных дыр. Если автор что-то и не сказал нам напрямую, будьте уверены, что недосказанность эта продуманная, и занимает свое место для того, чтобы дать нам возможность пережить свой собственный момент эврики. Зачем автор добивается этого эффекта радости от догадки? Потому что высотка - это мы с вами, каждый из нас. Высотка - это сосуд, экосистема которого подвергнется непредсказуемым и хаотичным реакциям как только вы обеспечите герметичность. Заприте все входы и выходы, закупорьте свое сознание, и вы превратитесь в высотку. Именно поэтому, автору важно, чтобы вы догадывались, что произойдет в следующий момент: как Вайлдер со второго этажа вашего элитного здания повлияет на архитектора Ройяла, занимающего шикарный пентхаус, и решится ли вмешаться в эту схватку доктор Лейнг из среднего яруса. "Высотка", которая по началу кажется "Повелителем мух" для взрослых, оказывается гораздо более глубоким произведением, исследующим не способность общества замыкаться в себе, а человеческую природу. История Вайлдера, Лейнга и Ройяла (даже имена которых - говорящие до нельзя) - это не история о межклассовой борьбе и социальных лифтах. Это история о фрейдистской борьбе внутри человека, и возможность задуматься: Окажись вы в изоляции, кто возьмет верх в вашей высотке: Вайлдер, Лейнг, или Ройял?