Львів, 12 серпня 1939 року - 20-ті числа вересня 1939 року, період перебування міста під владою Польщі і до окупації Червоною армією. Таке історичне обрамлення роману, яке теж має значення. У центрі подій журналіст кримінальної хроніки, «нічний репортер» Марко Крилович. Йому довіряє поліція, з ним готові співпрацювати злочинці, дівчата від нього в захваті. На всіх у нього є час і ресурси. Одночасно відбувається багато подій: вбивство адвоката з коханою; зникнення колишнього чоловіка загиблої-місцевого «бізнесмена», який заробляв на вивезенні євреїв до Палестини; вбивства дівчат, вибраних не випадковим чином. Хто вбивця чи вбивці? Чи пов’язані ці події між собою? У поліцейському розслідуванні активно бере участь і Марко, не без особистого інтересу та користі. Книжка читається легко і швидко. Цікаво, що злочини відбуваються на фоні початку Другої світової війни. Автор гарно занурює в атмосферу міста до війни, використовує львівську говірку, натякає на ставлення до українців, описує роботу німецької пропаганди. Я часто собі нагадувала, що це не підручник з історії України чи криміналістики, тому точності очікувати не потрібно. Впадають в око перебільшення, але така авторська задумка. Роман цікавий, для необтяжливого читання.

Жанр детективів узагалі не зовсім мій. Я рідко їх читаю, тому з ретро-детективом раніше знайома не була. Але ця книжка виявилася хорошим стартом у своєму жанрі. Події розгортаються напередодні Другої світової війни у Львові. Там з’явився таємничий маніяк – Цинамоновий душій. Його жертвами стають молоді дівчата. За справу, окрім поліції, береться нічний репортер – Марко Крилович, відомий своїми кримінальними репортажами. А ще убитим знаходять відомого у вищих колах Коса. Головний герой опиняється в епіцентрі заплутаних подій, пов’язаних з вивезенням євреїв, нацистськими організаціями і таємними змовами. Сюжет заплутаний, купа таємниць, які тягнуть за собою інші. Змови, злочини, підпільна діяльність – це дуже цікаво та інтригуюче. Мені сподобалося, що у центрі не лише одна загадка – маніяк, а відразу кілька. І не всі з них будуть розгадані - укінці хороший такий гачок на продовження. Атмосфера Львова передана на всі 100%. У автора класний стиль, щедро пересипаний галицькою лексикою тих часів. Від цього роман не став читатися важче, зате вийшов дуже колоритним. Окрім цього, відчувається оця передвоєнна епоха, коли до вторгнення лічені дні, але ніхто не певен, що ж буде далі. Герої різні, у більшості добре прописані характери. От тільки Марко вийшов таким чарівним, що кожна зустрічна жінка у романі готова бути з ним. А самі жінки чомусь небагато чим відрізнялися одна від одної. Їхні характери прописані не надто. головна риса кожної - вони по вуха закохані у головного героя. Наскільки я пам’ятаю, зовнішність його не дуже детально була описана, тому уявити, що ж у ньому такого, важко. Харизма, це так, але ж не лише на ній все тримається. Загалом, любителі детективів, поціновувачі ретро-літератури – вам однозначно раджу книжку. І усім, хто хоче познайомитися із жанром, як от я.

Кожна нова книга Юрія Винничука – це ще той мікс гумору, еротики, загадок, а часом – й адреналіну. «Вілла Деккера» - істинний ретродетектив, який переносить нас у довоєнний Львів. Часто траплялись відгуки/думки читачів, що вони не до кінця розуміють цю книжку. І ясно чому. Бо «Вілла Деккера» - це продовження історії Нічого репортера, яким називали головного героя Марка. Відповідно спершу варто читати «Нічного репортера», а тоді вже ось цю книгу. На щастя, я читала у правильній послідовності, питань щодо нелогічності в мене не було. Натомість я отримала мега динамічний, захопливий сетинг, який не відпускає до останньої сторінки. Фактично у нас детектив (нагадаю ретро!), в якому є дві сюжетні лінії: одна стосується Цинамонового душогуба, інша – загадкове вбивство чоловіка та жінки. Поки ми дійдемо до розв'язки, нас чекатиме чимало політичних інтриг, перестрілок, несподіваних сюжетних вінтів. Окремо хочу відзначити Марка, який встигав бути скрізь. Ось це я розумію герой. І до нього теж часто прилітають претензії, що він бабій, не серйозний, всемогучий. Проте не варто забувати, що це Винничук, і це фішка автора. Всі-всі його книги пов’язані ось цим стильовим, відбірним гумором, який межує із серйозністю та легкістю. Ні в кого не зустрічала такого поєднання серед наших українських авторів. Тому удвічі більше хочеться від цього кайфувати. Фінал досить епічний, не такий веселий, як вся історія. Але вже зрозуміло, що буде продовження. Цікаво, які ж пригоди чекатимуть нашого Нічого репортера далі?