Да, книга хорошо погружает в быт главных героев, интересно читается, но красота истории напрочь перечеркивается концовкой. Все 200 страниц автор закручивает интригу, читателю ужасно интересно, так кто ж все таки Агент? Кто и как воровал куриц, что то были за ключи в курятнике мальчишек, что ж с той Светкой? Потом уже, когда появляется тело пионерки, хочется получить хорошую развязку с подробностями. А в итоге, я ничего не поняла. Ни кто и как убил и что же все таки с курицами... Короче говоря, покупая книгу я надеялась на атмосферный детектив, а получила просто жизнеописание мальчишек. Но обидно именно то, что начиналось как детектив, а в итоге слилось в никуда. Ощущение потраченного времени.

От такий собі оксюморон: книга про сільське дитяче літо, неймовірно світла і ностальгічна оповідь, водночас – радянська дійсність прозирає постійно, там – у побутових деталях, там – у політичному пафосі, там у дрібному тріумфі міліціонера, якому вдався дрібний же психологічний терор. Як наслідок – книга абсолютно не те, що обіцяє. Якщо ви очікуєте детективної історії - то не варто. Попри заявлене у назві вбивство, злочин якось невнятно з'являється буквально на останніх сторінках і є швидше наслідком основної колізії, ніж її рушієм. Мені ця обставина аж ніяк не заважала і на позитивне враження від книги не вплинула. Проте, якщо для вас є принциповою ця складова - зважайте. Якщо ви очікуєте від книги сонячно-дачного літнього настрою, будьте готові, що з-під нього періодично ледь помітно визиратиме гниль радянської дійсності. Десь так, наче на неї дивиться підліток: він їх, ці прогнилі місця, не вишукує, йому до них байдуже, але раз-у-раз якісь промовисті деталі і прохоплюються. Композиційно роман складається з двох ліній: лінія Вовки – оповідь підлітка про таємничі події, що обертаються головним чином навколо зниклої курки, знайдених ключів, дрібної мсті противному сусіду та інших буденних і незначних подій; лінія Ревміра – дільничого міліціонера, що обертається навколо нехитрої кар’єри, дрібних злочинів (крадіжки курей, ага), занудного крючкотворства і підлабузництва (навіть в думках, божечки!) до начальства. Очевидно, що обидва герої розповідають одну історію, підхоплюючи її як естафету. Такий прийом дозволяє «грати» образами і настроями. Лінія Вовки – світла і сонячна, попервах можна навіть повірити в панегірик «нашому прекрасному радянському дитинству». Розкішні сценки із дитячого літнього життя, грубувато-ніжне ставлення до молодшого брата: почухати спинку, доки засне (попередньо – торг на тему скільки хвилин чухати); сцена поїдання цукерок і утилізації фантиків; навіть не помитий (силоміць), а «випраний» як щеня у річці малий – просто прекрасні зарисовки у такому «блакитно-дитинному дімаровському стилі». Лінія Ревміра зовсім інша: дрібна справа, нудне слідство, сам оповідач – типовий малоосвічений совок, чинопочитаніє і задатки нереалізованого тиранчика: прийти пізно увечері «на розмову», лякаючи прямими паралелями із недавніми репресіями, запобігати перед начальством і відтоптуватись на зашуганих громадянах.... Втім, не такий він і простий: з часом крізь цього совка проглядає така собі вівчарка, яка дбає як уміє про «ввірене» село. Вражає майстерність, з якою автор стилізує мову: у підлітка вона практично чиста, трохи південних діалектизмів (наприклад, я вперше зустріла, щоб сільський туалет типу «будка надворі» називали буквально «надвір»: «він побудував собі гарний надвір»). А от міліціонер розмовляє специфічним південним суржиком (страшне, але колоритне), та ще і щедро приправленим радянськими канцеляризмами (бррр). В романі прекрасно прочитується місце і час: Херсонщина – у каракуртових норах на городі, річкою шириною в три кілометри, піщаними кар’єрами, бичками та іншими колоритними деталями; часи пізньої відлиги («заморозки» або вже на носі, або це так і не відмерзлі брили радянізмів) – наївний штамп про «боротьбу за оцінки» у дитини справляє навіть більше враження, ніж пасаж про «хорошого Сталіна і поганого Берію». Отже, книга для мене стала прекрасною спробою рефлексії радянського, причому це радянське бачиться не так Молохом, що перемелює мільйони життів, як пліснявою, що пронизує і отруює все навколо. Так виглядає і вбивство, заявлене в назві і майже відсутнє у тексті: не цікаве, не літературне, моторошне у своїй буденній жалюгідності. Звідси ж, як на мене, – явно змазаний фінал. Він не здається мені промахом автора (занадто майстерно виписане все інше для таких промахів), швидше – умисним прийомом: так цей фінал мав би бачити підліток, якого дорослі намагалися «тримати подалі». Найсильнішою у цьому плані виглядає «бандерівська» лінія, в якій все – характери, вчинки, алюзії – мороз по шкірі. Я можу зрозуміти тих, хто розчарований у своєму очікуванні іронічного детективу, але на мою доконану і переконану антирадянськість – дуже зайшло. Однозначно рекомендую як легке читання для серйозного осмислення важких тем.

Книга просто легко читається. Написана від двох осіб - 13річного підлітка Вовки і дільничного міліціонера Ревміра, кожен з яких веде своє розслідування. Від Вовки опис викладено красивою українською мовою, від Ревміра - колоритним суржиком. В анотації до книги зазначено, що описується період 1950 років, але уважний читач побачить, що насправді там початок 60х. Для тих, кому 40 років і вище, ця книга - можливість знову опинитись в дитинстві, пережити усі події заново, бо яка б не була система і політичний лад, а в дитинстві майже кожної людини є моменти, які зі щемом згадуються все життя. Книга пронизала літнім сонцем і степовим вітром, ніби фізично відчуваєш себе то на поляні то на морі, то в селі на городі ячи на річці - настільки опукло і емоційно викладено. Сам сюжет простий і банальний - від крадіжки курей до вбивства дівчини-підлітка. Але будь-яка трагедія - це трагедія, тільки масштаби різні. Так і тут. Автор показує, що навіть маленька трагедія для певного кола осіб може бути такою, спогади про яку переслідуватимуть усе життя. Описано досить динамічно, ти проковтуєш сторінки, в надії вияснити, нарешті, в цьому сільському детективі що ж сталося і чим закінчиться. Але особисто мене кінцівка трохи розчарувала - після такого динамізму різка зупинка в просту, навіть простецьку, розв'язку, бо ти очікуєш чогось такого хитро-закрученого. На деякі питання, які виникають по ходу читання книги- відповідей так і не має, автор про них ніби забув (той же Агент - хто він насправді, чому підглядав за сусідами, що робив у курнику, згубивши там ключі і т. п.). Тобто, по сюжету задано декілька ліній, але відповіді надано не на всі, деякі так і лишилися завислими в повітрі. Тому ця книга легко читається, але залишається подив - що, оце й усе? а як же оте, і оте, і оте? Але відповідей немає.