Володимир Лис "В'язні зеленої дачі". Прочитана. Книга невелика всього 267 сторінок. Але скільки подій у ній розгортаються. Та і неочікуваних поворотів вистачає. Якщо ви полюбляєте емоційні твісти, ця історія - для вас! Мені книга сподобалась. Емоційно вдарила добряче. Особливо ближче до фіналу, коли сподіваєшся... Сподіваєшся... Але ніт. Хочу вже почати читати наступну книгу автора, але то вже іншим разом. Треба від цієї відійти. Дякую за історію, вона добряче стросонула емоційно. Приємно час від часу читати щось із "перцем"!

Завжди подобалися твори Лиса, його стиль. "Століття Якова", "Маска", "Соло для Соломії" - радив всім своїм знайомим. А от з "В'язнями" щось пішло не так, як на мене... Відверто кажучи, не розумію настільки захопливих відгуків. В мене особисто, склалося таке враження, що автор задумав масштабне "полотно" над яким планував працювати довгий період, але після написання зав'язки роману (яка справді вийшла багатообіцяючою), видавці почали підганяти, аби пошвидше випустити чергову книгу. Як результат, купа сюжетних ліній, і фактично жодна до кінця не пропрацьована. Персонажі, які мали б розкрити себе, але не розкрили. Вже в середині книги вони починають вискакувати в паралельних сюжетних лініях, як "Марко з конопель" - без ніякої логічної увязки. Під кінець книги, взагалі, автор настільки прискорюється, що міг би позмагатися з Усейном Болтом на стометрівці. Детективна складова яка вимальовувалась на початку твору - надзвичайно слабка. Вчинки героїв незрозумілі, нелогічні. Після читання залишається запитання: "Що це було?". На мій погляд не дуже вдала "солянка" з різних жанрів. Всього потроху, але якось сирувато й несмачно. Три зірки (тільки за початок, який вийшов непоганим)

В. Лис із самого початку розділяє твір на дві паралельні сюжетні лінії, які згодом добряче таки переплетуться. В одній, відкрито і вже нікого не боячись, чорним пером описує місцеву владу Вербівська, партійну верхівку 80-х - 90-х років минулого століття. Письменник в творі сам називає їх "банда негідників і гвалтівників", де правителем був партійний працівник, перший секретар райкому, місцевий монарх. Автор описує їхні п"яні гульбища, колективні оргії, зламані долі молодих дівчат, погрози. Попадає під їхній вплив і героїня твору Таїса. Від такого знайомства вона вже згодом "тремтіла від страху, втягнута в якусь незрозумілу гру, де була учасницею, іграшкою, річчю-атрибутом"(слова автора). Звірячі чоловічі інстинкти були неприємними до нудоти. І друга лінія твору, як інша сторона медалі: молодь країни, студенти, легке і невимушене спілкування між собою, обговорення цінностей та стилю життя. Молоді люди збираються після роботи погомоніти в кав"ярні, проводять весело вихідні, сперечаються, розважаються, без боязні говорять про політику та критикують владу. Це все була золота Львівська молодь, серед якої був герой твору Юрій Середа. Згодом через десятки років життя він створить свою імперію і назве її "Мікроімперія Юрія Середи".Стане власником багатьох об"єктів нерухомості - місцевим бізнесменом. І з"єднає ці дві життєві лінії найголовніший герой твору - нежива істота - сумнозвісний зелений будиночок у зеленому сосновому лісі - дача першого секретаря. Цей будинок принесе усім персонажам пекучий біль, сльози, душевні муки, навіть смерть, і не одну. Таїса, яка все це пережила і дожила до часів незалежної України, вже на старості міркує з жалем про молоді роки. Правду кажуть "життя прожить - не воду перейти". Для мене твір важкий, після прочитання на душі залишилась порожнеча.