Детективу Майклу Кеннеді доручають вести справу Спейнів і він намагається з усіх сил довести, що гідний наданої довіри. Згідно повідомлення поліцейських, які виїжджали на виклик, у власному будинку убито чоловіка та двох дітей, жінка у лікарні, у критичному стані. Зі своїм напарником, новачком у відділі, Річі Курраном, вони вирушають на місце злочину. Ним є будинок сім'ї Патріка та Дженніфер Спейн, розташований у новозбудованому котеджному містечку із назвою Зруйнована гавань. Прибувши на місце вони бачать, що більшість із будинків незаселені, а стоять пусткою і тому саме містечко справляє гнітюче враження. Діставшись будинку, починають проводити огляд місця події. Звертають увагу на те, що будинок облаштований із турботою про мешканців. Та на першому ж поверсі помічають велику діру у стіні, піднявшись на другий поверх бачать там також діри у стінах та стелі. Так як довкола не видно уламків стіни чи слідів штукатурки роблять висновок, що вони з'явились не сьогодні. То хто попробивав стіни та стелю і з якою метою ? Крім цього виявляють розміщені у кількох місцях в будинку камери. За Спейнами хтось спостерігав ? За кілька годин, неподалік від будинку Спейнів було виявлено на другому поверсі незаселеного будинку таке собі лігво. І можливо його можна було б прийняти за тимчасовий притулок безхатченка якби не бінокль на спальному мішку...... Досить швидко детективи виходять на слід підозрюваного, Конора. Після першого ж допиту, Кеннеді впевнений, що вони знайшли вбивцю. Курран же питає у напарника чи не поспішили вони із висновками, адже покази підозрюваного неоднозначні. Та Майклу дуже хочеться повернути собі репутацію найкращого детектива і він відмахується від слів напарника хоча його теж гризуть досить серйозні сумніви. Чи не доведеться йому досить скоро гірко про це пошкодувати ?......

Детектив, який більше схожий на роботу над травмою, ніж на детектив. Так, тут є все, що притаманне жанру: вбивство, поліцейський відділок, камера для допитів, поганий коп, хороший коп, підступний коп, є намагання працювати у парі і, навіть, подружитися, як у відомих американських серіалах, не вистачає лише пончиків, але їх замінюють душевні бутерброди. ПРоте не це головне. Головне - це те, що ми ховаємо за фасадом пристойності та щастя. Як намагаємося бути не гірше за сусідів і посадити картоплю не пізніше за інших. Інколи мені здавалося, що книга про мою маму, яка завжди каже: "Думай своєю головою" та "що скажуть люди?". І неважливо, що ці дві фрази протирічять одна одній. Головне, "що скажуть люди" контролює наші життя і затягує у свою трясовину. А потім всім відомо про причинно-наслідкові зв'язки, і як один маленький невинно-невірний крок може зруйнувати все. І ще це книга про людяність, коли ми робимо здавалось би абсурдні та безглузді речі для того, щоб захистити тих, кого любимо. Єдине, що не сподобалось - це переклад, мені він "різав вуха". Можливо тому, що це ірландська англійська, тому така шерхуватість та нерівність, а можливо й ні.

Зазвичай, мені подобаються такого роду детективи. Такі повільні, з драмами й психологічною напругою. Але цей, ледве дочитала. Занадто все розтягнуто. А може, просто не вкладалося в голові, як описане в книжці, могло відбутися. Початок інтригуючий, якщо так можна сказати про вбивство майже всієї родини, включаючи малих діток. Далі, починається розслідування і паралельне знайомство з детективом, у якого своїх тарганів в голові багато, і ще більше сімейних проблем. Багато розмов і різних припущень, що могло статися. Навіть після затримання підозрюваного, картина не прояснюється, а стає ще химернішою. В кінці, коли пазли складуться, відчувається, як волосся на руках підіймається, бо те, що відбулося – страшно й абсурдно. Всього того, можна було б уникнути, якби люди не боялися попросити про допомогу, не були залежні від думки інших. Думаю, я б подивилася серіал по цій книзі, а от читати було деколи нуднувато. Хоча, авторці респект за психологізм.