Книга Зрошення пустелі

Подивіться на обкладинку і відчуйте настрій, що вона навіює: суміш умиротворення і розгубленості. А потім відкрийте книгу і почніть читати текст – і з кожним абзацом ви будете відчувати все більше умиротворення і розгубленості.

Сюжет в цій книзі не є головним. Якщо коротко: то половину твору археолог і його помічниця шукають грант на розкопки, а другу половину – копають. Головне – те, як книга зображає характери і життєві ситуації.

Її можна порівняти із альбомом з ескізами. Там мазок акварелі, тут мазок акварелі – ось і склалася зрозуміла картина, хоча деталі ніхто не промальовував. Зате кожен мазок – виключно про найважливіше, він працює на розкриття персонажів. Навіть граматично повним оформленням прямої мови подекуди знехтувано, лишаються лише найсуттєвіші уривки реплік, найемоційніші художні деталі.

Автор не навішує ярлики, не дає характеристик. Він не каже в лоба, що ось тут егоїст, а тут невпевнена подавлена батьками людина. Читач це зрозуміє і сам. Тим дивніше, що в цій книзі лише 2 коротких діалоги, все інше – монологічна оповідь від третьої особи. Але абсолютно нема відчуття, що тебе грузять текстом! Знову ж можу провести паралелі з живописом: тут наче малюють аквареллю, і з кожним мазком картина стає виразнішою.

Читала запоєм, не могла відірватись. Це при тому, що твір абсолютно не пригодницький, а сюжет неначе є просто фоном для героїв, щоб вони могли себе проявити. Я читала заради атмосфери – атмосфери, яку мені навіяло зображення на обкладинці.