Зникнення Стефані Мейлер
Паперова книга | Код товару 933207
Yakaboo 4.3/5
Автор
Жоель Діккер
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Леонід Кононович
Кількість сторінок
784
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130x200 мм

Усе про книжку Зникнення Стефані Мейлер

У новому детективному романі сучасний швейцарський письменник, лауреат Гран-прі Французької академії та Гонкурівської премії ліцеїстів Жоель Діккер знову інтригує читачів розкриттям заплутаного злочину.

Сорокап’ятирічний капітан поліції Джесс Розенберґ, унікальний слідчий, що розкрив усі справи, за які брався, й дістав за це прізвисько Капітан 100%, вирішує йти у відставку. На прощальній церемонії, під час якої його вшановують десятки колег, з’являється журналістка Стефані Мейлер і заявляє, що двадцять років тому в найпершій справі, яка стала визначальною в кар’єрі Розенберґа й кардинально змінила його життя, капітан припустився фатальної помилки, через яку в убивстві чотирьох людей обвинуватили невинну особу.

За кілька годин Стефані Мейлер, яка самостійно провадить розслідування того давнього злочину, таємничо зникає. Капітан Розенберґ вирішує зачекати з відставкою й береться за повторне слідство...

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Жоель Діккер
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Леонід Кононович
Кількість сторінок
784
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130x200 мм
Рецензії
  •  
    Автор може краще 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    У мене буде не популярна думка “Справа про Гаррі Квеберта” мені сподобалась набагато більше. Зараз поясню чому, але спочатку про сюжет.

    Джесс Розенберг - блискучий слідчий, він розкрив усі справи, які потрапляли йому до рук, за що отримав прізвисько “Капітан 100%”. Аж ось в день його виходу у відставку на церемонію заявляється Стефані Мейлер, яка заявляє, що у справі про вбивство 4 людей 20 років тому, він таки помилився. Після цього журналістка безслідно зникає.

    То що не так з книжкою “Зникнення Стефані Мейлер”?

    1. Об'єм. Якщо “Справу Гаррі Квеберта” я читала залпом, не відчуваючи кількості сторінок, то в цій книзі сюжет періодично просідав. Багато в чому через абсолютно непотрібні побічні сюжетні лінії. До них також належить і любовна лінія, яка вигулькує на останніх 10 сторінках, як Пилип з конопель. А до того автор не вважає за потрібне хоча б натякнути на її існування. То Анна в книзі лише для цього? Приберіть її і майже нічого не зміниться.

    2. Заплутування сюжету. Якось ну дуже незграбно автор перекидав фокус уваги між персонажами.

    3. Автор не лишає жодного шансу читачу самому здогадатись хто злочинець. Жодненького натяку (або я їх геть не вловила). Він просто в кінці вказує хто це. Та і переломний момент, якось слабенько обґрунтований. Складається враження, що автор так сильно хотів відволікти увагу від злочинця, що перестарався.

    Окреме питання до перекладу. Кононович тут відірвався на повну. Далі наводжу деякі перли.
    “Шлях той закінчувався на паркувальному майданчику, де купальники могли покинути свої автівки”.
    “то був чоловік індійського типу”
    Від себе - терпіти не можу, коли про секс пишуть “він порав її” гидко.
  •  
    Коли шкода, що в книзі всього 784 сторінки... 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ця історія прогнала мого Нечитуна, змусила відкласти всі справи на потім та гарячково гортати сторінку за сторінкою, щоб дізнатися ім'я вбивці.

    Джесс Розенберг - один з найкращих слідчих поліції штату, який упродовж двадцяти років своєї кар'єри розкрив абсолютно всі справи. Аж раптом напередодні виходу на пенсію перед ним, наче чорт з табакерки, виринула журналістка Стефані Мейлер. За її словами, найперша справа Капітана 100% залишилась нерозкритою, а вбивця досі гуляє на свободі.

    І все б нічого, але наступного дня Стефані Мейлер безслідно зникла. Тож Розенбергу не залишилося нічого іншого, як взятися за повторне розслідування не лише чотирьох вбивств двадцятирічної давнини, а й зникнення журналістки.

    Поступово, крок за кроком автор підводить нас до "Дня, коли все похитнулося". От як Жоелю Діккеру це вдається? Як можна тримати інтригу мало не до останньої сторінки? Як можна нагромадити купу героїв з купою флешбеків, але при цьому не втомити читача? Як можна зробити так, що коли дізнаєшся ім'я вбивці, вражено вигукуєш: "Це ж треба! На нього я ніколи не подумала б."?

    Мушу зізнатися, що Жоель Діккер знову мене надурив. Причому з десяток разів. В кінці кожного розділу я була впевнена, що нарешті здогадалася, хто вбивця. Але лише до того моменту, поки не натрапляла на нову, ніби незначну на перший погляд деталь, яка перевертала все з ніг на голову.

    Щодо порівнянь зі "Справою про правду Гаррі Квеберта" та "Книгою Балтиморів". Мовляв, Жоель Діккер вже не той та й узагалі всі його книги (принаймні ті, що перекладені українською) написані за однією схемою.

    Я залишилася задоволеною романом "Зникнення Стефані Мейлер", бо отримала динамічний сюжет, сильну детективну складову та літературну манію героїв, як і в перших двох книгах Діккера, перекладених українською.

    Проте варто бути чесною до кінця. Цій історії трохи бракує гумору, як у "Правді про справу Гаррі Квеберта" та детального розкриття мотивів вчинків персонажів, як у "Книзі Балтиморів". Але одному з улюблених авторів можна дещо пробачити. Чи не так?
Купити - Зникнення Стефані Мейлер
Зникнення Стефані Мейлер
250 грн
Відправлення з
14.12.2021
 

Рецензії Зникнення Стефані Мейлер

4.3/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Автор може краще 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    У мене буде не популярна думка “Справа про Гаррі Квеберта” мені сподобалась набагато більше. Зараз поясню чому, але спочатку про сюжет.

    Джесс Розенберг - блискучий слідчий, він розкрив усі справи, які потрапляли йому до рук, за що отримав прізвисько “Капітан 100%”. Аж ось в день його виходу у відставку на церемонію заявляється Стефані Мейлер, яка заявляє, що у справі про вбивство 4 людей 20 років тому, він таки помилився. Після цього журналістка безслідно зникає.

    То що не так з книжкою “Зникнення Стефані Мейлер”?

    1. Об'єм. Якщо “Справу Гаррі Квеберта” я читала залпом, не відчуваючи кількості сторінок, то в цій книзі сюжет періодично просідав. Багато в чому через абсолютно непотрібні побічні сюжетні лінії. До них також належить і любовна лінія, яка вигулькує на останніх 10 сторінках, як Пилип з конопель. А до того автор не вважає за потрібне хоча б натякнути на її існування. То Анна в книзі лише для цього? Приберіть її і майже нічого не зміниться.

    2. Заплутування сюжету. Якось ну дуже незграбно автор перекидав фокус уваги між персонажами.

    3. Автор не лишає жодного шансу читачу самому здогадатись хто злочинець. Жодненького натяку (або я їх геть не вловила). Він просто в кінці вказує хто це. Та і переломний момент, якось слабенько обґрунтований. Складається враження, що автор так сильно хотів відволікти увагу від злочинця, що перестарався.

    Окреме питання до перекладу. Кононович тут відірвався на повну. Далі наводжу деякі перли.
    “Шлях той закінчувався на паркувальному майданчику, де купальники могли покинути свої автівки”.
    “то був чоловік індійського типу”
    Від себе - терпіти не можу, коли про секс пишуть “він порав її” гидко.
  •  
    Коли шкода, що в книзі всього 784 сторінки... 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ця історія прогнала мого Нечитуна, змусила відкласти всі справи на потім та гарячково гортати сторінку за сторінкою, щоб дізнатися ім'я вбивці.

    Джесс Розенберг - один з найкращих слідчих поліції штату, який упродовж двадцяти років своєї кар'єри розкрив абсолютно всі справи. Аж раптом напередодні виходу на пенсію перед ним, наче чорт з табакерки, виринула журналістка Стефані Мейлер. За її словами, найперша справа Капітана 100% залишилась нерозкритою, а вбивця досі гуляє на свободі.

    І все б нічого, але наступного дня Стефані Мейлер безслідно зникла. Тож Розенбергу не залишилося нічого іншого, як взятися за повторне розслідування не лише чотирьох вбивств двадцятирічної давнини, а й зникнення журналістки.

    Поступово, крок за кроком автор підводить нас до "Дня, коли все похитнулося". От як Жоелю Діккеру це вдається? Як можна тримати інтригу мало не до останньої сторінки? Як можна нагромадити купу героїв з купою флешбеків, але при цьому не втомити читача? Як можна зробити так, що коли дізнаєшся ім'я вбивці, вражено вигукуєш: "Це ж треба! На нього я ніколи не подумала б."?

    Мушу зізнатися, що Жоель Діккер знову мене надурив. Причому з десяток разів. В кінці кожного розділу я була впевнена, що нарешті здогадалася, хто вбивця. Але лише до того моменту, поки не натрапляла на нову, ніби незначну на перший погляд деталь, яка перевертала все з ніг на голову.

    Щодо порівнянь зі "Справою про правду Гаррі Квеберта" та "Книгою Балтиморів". Мовляв, Жоель Діккер вже не той та й узагалі всі його книги (принаймні ті, що перекладені українською) написані за однією схемою.

    Я залишилася задоволеною романом "Зникнення Стефані Мейлер", бо отримала динамічний сюжет, сильну детективну складову та літературну манію героїв, як і в перших двох книгах Діккера, перекладених українською.

    Проте варто бути чесною до кінця. Цій історії трохи бракує гумору, як у "Правді про справу Гаррі Квеберта" та детального розкриття мотивів вчинків персонажів, як у "Книзі Балтиморів". Але одному з улюблених авторів можна дещо пробачити. Чи не так?
  •  
    Книга заслуговує на почесне перше місце у номінації "Розчарування року"! 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга заслуговує на почесне перше місце у номінації "Розчарування року"!
    Якщо перші дві книги Жоеля Діккера, Правда про Гаррі Квеберта та Книга Балтиморів, принесли мені справжнє літературне задоволення, то Зникнення Стефані Мейлер виявилося якимось безталанним "романчиком". Це чтиво нагадує швидше сценарій для серіалу. І думаю, на жаль, саме таким і був головний задум автора. До слова, Правду про Гарі Квеберта було екранізовано. Головну роль зіграв серіальний актор Патрік Демпсі. Серіал, до речі, якщо порівняти з сучасним кінематографом дуже примітивний. Так ось повертаючись до книги. Персонажі безликі. Їх відверто забагато. На 130-й сторінці я зловила себе на думці, що не знаю імені людини, що займається розслідуванням. І загалом важко пригадати, як кого звати та хто є хто. Використання численних комерційних прийомів, які гарантовано мали б зачепити читача, цього разу не спрацювали.
    Я однозначно не рекомендую братися до цієї книги. Тепер вона лежить на моїй поличці, як величезний пробіл.
    Ставлю 2, де одиниця це аванс.
  •  
    Книга, яка читається на одному диханні 75% користувачів вважають цей відгук корисним
    Знайомство з творчим доробком Дікера я розпочала з книги "Правда про справу Гаррі Квеберта", яку, не зважаючи на значний об'єм, я прочитала за 2 дні. І вже тоді я зрозуміла, що автор володіє якимись невідомими чарами, адже відірватись від книги просто неможливо. Після прочитання перших книг я стала великим фанатом автора.
    Після перших двох книг я, як і тисячі інших книголюбів, з нетерпінням чекала на вихід українського перекладу нової книги автора - "Зникнення Стефані Мейлер".
    Як же я тішилась отримавши цю книгу.
    Тут є все - і драматична історія кохання, і неймовірний сюжет, і звичайно ж Таємниця. Сюжет неочікуваний і непередбачуваний, тримає в напрузі до останньої сторінки. Як тільки ти думаєш, що розгадав загадку, як автор підкидає нових запитань. Не зважаючи на те, що книга має досить багато сторінок - читаєш її на одному диханні. Я зловила себе на думці, що не можу від неї відірватись і кожну вільну хвилину намагалась приділяти їй. Саме оформлення книги викликає задоволення від читання. Я й досі під враженням. Події логічно переплітаються. Це дуже атмосферний роман. Один із таких, коли читаєш, то повністю занурюєшся в процес і не помічаєш нічого довкола.
    Рекомендую книгу і взагалі твори Дікера.
  •  
    784 сторінки тексту 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Окрилена й потішена іншими книгами Діккера, я розпочала "Зникнення..." з непересічною завзятістю і непідробним інтересом. До полісмена, який вже однією ногою на пенсії, приходить молода журналістка та заявляє, що вся його кар'єра збудована на хибних висновках та звинуваченні (й навіть загибелі) невинної людини.
    Одразу ж після цього журналістка зникає.
    Іскра, буря, загадка.
    А далі... а далі (обережно, споойлери!) вже не було нічого.
    - Зміст
    Якщо особиста лінія головного героя ще сяк так вибудувана, то решта сюжетів - нонсенс. Головний полісмен містечка, що мріяв стати драматургом? Хммм. Зовсім інший головний полісмен містечка, що 20 років по тому мріє стати актором? Хмммм. Літературний критик, що не тямиться від ідеї поскакати по провінційній сцені в одному спідньому? Ні, ну серйозно?
    - Затягування сюжету
    Це. Офіційно. Найнудніша книга мого читацького 2020 року. Як автор вмудрився влазити в такі глибокі, позбавлені сенсу недра гемптонського містечка - просто неймовірно. Як його редактори пропустили ці майже 800 сторінок тексту - незрозуміло.
    - Розв'язка
    І ще спойлери. Шановний читачу, якщо ти візьмешся за читання цієї книги, навіть не намагайся самостійно здогадатись, хто ж той холоднокровний вбивця.
    Логіка тут не стане в пригоді.
    Якщо ти прихильник чи прихильниця Діккера, бажаю не розчаруватись цим твором :)
  •  
    784 СТОРІНКИ ІНТРИГИ І ЗАДОВОЛЕННЯ 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це моя третя книга Жоеля Діккера, тому я вже знала чого очікувати. Він просто майстер детективного жанру та і письменництва вцілому. Можливо, він діє за певною схемою - старе розслідування-нове розслідування, стрибки в часі з 70-х в сьогодення, чи з 90-х в сьогодення.

    Але тим не менше читати було дуже цікаво і захоплююче. І, напевно, вперше, я не спала до 2 ночі (ще один розділ, ну, ще один), бо мусила дочитати, цікаво ж було чим закінчиться і хто ж винуватець цієї всієї катавасії.

    Розділи ведуться в різний час і від імені різних дійових осіб. Гарно розписана їхня біографія і прописані психологічні образи.

    Цікаво, що автор родом з Швейцарії, але дуже вправно описує Америку різних років. Можливо, мені було б цікаво почитати і про Швейцарію, але «Зникнення Стефані Мейлер» – це ніби захоплюючий фільм детективного жанру.

    Це – книга парадокс, в якій цікаво що ж там далі, але тішить що попереду ще є трохи сторінок, щоб насолодитися процесом читання.

    Чесно кажучи, деяких поворотів не очікувала в сюжеті, але в цілому радію, що відкрила для себе сучасного автора детективів і з нетерпінням чекаю виходу його нових книг.

    Дуже рекомендую!
  •  
    Непогано, але... 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це третя книга Діккера, яку я прочитав. Першою була "Правда про справу...", потім "Балтімори", зараз "Стефані". Якщо я зрозумів правильно, то саме "Стефані" була першою книгою письменника. І тому можна пробачити багато. Взагалі книжка досить непогана. Мені сподобалась. Але деякій присмак залишився.
    Отже, спочатку про хороше. Сподобалась мова автора та перекладача. Динамічна, легка, вільна. Читати дуже приємно, навіть не відчувається великий обсяг історії.
    Досить цікавий сюжет. Таємниче зникнення, жорстокі вбивства - начебто і не нове, все вже було. Але автор досить справно грає на почутті читача, додає інтригу там де необхідно, пускає по невірному сліду. Цікаво зав'язує головний вузол коли жертва стає негідником і усе не таке, яким здається.
    Цікаво що події розвиваються і в минулому і в теперішньому часі. Причому оповідачі не перетинаються. Якщо минуле ми бачимо очима Дерека Скота, то про події сьогодення розповідає Джес Розенберг.
    Ще досить цікавий епілог. Автор повністю закриває усі лінії і не залишає без відповіді жодного питання.
    А тепер про мінуси.
    Злочинець. Це найбільше розчарування. Не вірю я йому, як би автор не умовляв. Спочатку три постріли мимо, а потім холоднокровно вбиває трьох людей. Щось тут не те. Та й далі все якось йде негарно. Ну добре, зрозуміло, чому він вбиває Стефані, але бібліотекаря навіщо? Він же начебто бачить куди йде розслідування. Та й постріл у дівчину. Якось все так притягнуто за вуха, що просто не віриш автору.
    Далі зовсім не сподобалось лінія відносин Розенберга та Анни. Таке відчуття, що автор просто хтів порадувати сентиментальну частину читачів. Але вийшов "рояль у кущах".
    Далі досить незрозуміла лінія Дакоти та її батька. Нерозвинута вона якась. Начебто все є, але не вірю, не співчуваю.
    А ось редактор та його коханка вийшли досить добре. Хоча теж не зрозуміло їх мотиви. Ну його зрозуміло - молода дівчина, біс у ребро і усе таке. А чого хтіла вона? Лише подарунків чи чогось ще?
    Взагалі багато ліній вийшли якимось "недокрученими", незрозумілими. Можливо краще було б обмежитись декількома і не вводити так багато.
    Взагалі все добре. Є деякі мінуси, але основну свою задачу книга виконує - вона подарує декілька приємних годин для кожного поціновувача детективів.
    І чекаємо на нові історії від Жоеля Діккера.
  •  
    Зникнення Стефані Мейлер 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    "Вона звела руку до моїх очей.
    -Що ви бачите, пане капітане?
    -Вашу руку
    - Я показую пальці,- поправила вона.
    - Але я бачу руку,- нічого не втямивши, відказав я.
    - У тім і річ, - сказала вона.- Ви бачите те, що вам хочеться бачити, а не те, що вам показують. Отак ви і помилилися і двадцять років тому."
    Зникнення Стефані Мейлер

    1994 рік. Орфею ,маленьке курортне містечко поблизу Нью-Йорка , вражає новина: вбито родину міського голови . За справу беруться недосвідчені поліціанти Джесс Розенберг та Дерек Скотт. На превеликий подив колег, їм вдається знайти винуватця цього жахливого злочину.
    2014 рік. Капітан поліції Джесс Розенберг йде й відставку. На прощальній вечірці він зустрічає журналістку Стефані Мейлер, яка заявляє, що у 1994 році Джесс з напарником піймали не того. Чоловік прагне вияснити у чому він помилився двадцять років тому. Аж ось, Стефані безслідно зникає. І це лише вершина жахіть , які посипляться на голову Джесса.

    «Зникнення Стефані Мейлер» називають однією з найслабкіших книг Діккера. Я не маю з чим порівнювати, але все ж погоджуся: книга й справді так собі.

    Мене потішив стиль автора , але не більше. Діккер відверто перегнув з інтригою. Як на мене, то концентрація загадок і таємниць на кожні 10 сторінок була аж занадто високою.

    Мене дратувала структура роману, бо автор кожен розділ змінював оповідача. На початку , я страшенно плуталася, а в кінці – нервувалася.

    Роль деяких сюжетних ліній також залишилась для мене в таємниці. Навіщо було вводити таку кількість героїв, якщо більшість з них лише заплутують і без того закручений сюжет? Для мене це досі залишилось таємницею.

    Але попри все, мені було цікаво дізнатися ім’я вбивці, саме тому я не закинула читання. Фінал виявився й справді неочікуваним, але бажаного «ВАУ» так і не сталося.
  •  
    Таке собі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Дивина, але виявилося, що я не люблю детективи. Що доволі химерно, адже серіали і фільми в цьому жанрі я дивлюся залюбки. Книга "Зникнення Стефані Мейлер" була останнім шансом полюбити детективи-книги, однак не склалося.
    Та про все по-порядку. Сюжет. 1994 року в маленькому провінційному містечку було вбито четверо осіб. Мера міста, його дружину, малолітнього сина і ймовірного випадкового світка - жінку, що саме виходила на пробіжку. Двоє молодих поліціянтів розслідують справу і знаходять убивцю.
    2014 р. Один з найкращих поліцейських штату, Джесс Розенберг, збирається виходити на пенсію. Під час своєї діяльності Джесс отримав прізвисько Капітан 100%, позаяк розкрив абсолютно всі свої справи. Втім, вихід на пенсію доводиться відкласти, оскільки з'являється нахабна журналістка Стефані Мейлер, котра повідомляє чоловіку, що та найперша справа, яку він розслідував виявилась помилковою, і Джесс затримав не ту людину.
    Після своєї заяви Стефані зникає, а Розенбергу доводиться розслідувати її зникнення, паралельно намагаючись з'ясувати, якої ж саме помилки він припустився двадцять років тому.
    Зав'язка мене підкупила, оскільки звучала багато обіцяючою, але виконання було таке собі.
    Я не боюся товстих книг, але на цій мені було відверто нудно. За персонажами не цікаво спостерігати. Я не скажу, що вони погано прописані, сякий-такий бегграунд у них є. Але! Головний герой був абсолютно прісним. Я очікувала почитати про крутого детектива, Капітана 100%, можливо навіть Шерлока Голмса 21 ст, проте ніяких видатних особливостей у Розенберга не виявилося. Те саме з його напарниками. Анна була хоч більш-менш цікавою, але Дерек це просто п'яте колесо до воза. Він був абсолютно зайвим. Його персонаж ні на що не впливав. До того ж в книзі був присутній значущий ляп.
    Дерек і Джесс знайомі і працювали над справою 1994-го. Анна ж людина нова в Орфеї. Жінка не була знайомою з цією справою, логічно було б вести її в курс справи. Але автору треба було, щоб читач не відразу здогадався в чому ж була помилка 1994-го, через те Джесс із Дереком постійно морозилися від запитань Анни, аргументуючи це тим, що "їм не хочеться згадувати ті події". Серйозно?! Гіршої відмазки я ще ніколи не чула.
    Загалом книга не така вже й погана, але явно не моя, тож читати її чи ні, обирайте самі.
  •  
    Книга, варта прочитання
    "Зникнення Стефані Мейлер" - дуже крута книжка, написана талановитим Жоелем Діккером, якого я особисто вважаю "королем детектива": що "Правда про справу Гаррі Квеберта", що "Зникнення Стефані Мейлер" є цікавими детективами, які приносять дуже багато задоволення від прочитання, персонажі яких гармонійно поєднуються із сюжетом, та одразу в себе закохують читача своєю поведінкою, гумором, чи чимось іншим, що власне саме цьому персонажу. Як і при читанні будь-якої класної книжки, від "Зникнення Стефані Мейлер" просто неможливо відірватись, хочеться ще і ще, але на жаль всього 784 сторінки.. Але навіть цих 784 сторінок вистачає, щоб насолодитись цим чудовим детективом. Особисто від мене скажу, що тим, хто виявився вбивця, стало для мене трішки неочікуваним, бо я навіть трішки не зрозумів, як він міг бути причетний до всього того, що накоїв, але трішки згодом, усе стало на свої місця після докладного пояснення свого мотиву персонажем-убивцею. Ще одне, що мені сподобалось, це різноманітність персонажів, які між собою мають мало спільного, але потім об'єднуються заради власної мети. Загалом, рекомендую всім, хто полюбляє детективи.
  •  
    Неперевершено
    Жоель Діккер - просто чарівник, його книги захоплюють твою увагу і не відпускають до кінця. А розв'язки непередбачувані, небанальні. Кожна книга краща за попередню.
    "Зникнення Стефані Мейлер" - чудовий детектив. В книзі є інтрига, таємниці, любовна лінія. Дуже сподобалося те, як автор розкриває кожного героя, його історію. Події відбуваються в маленькому містечку, де жителі знають один одного. Починається все з того, що найкращий детектив Розенберг зібрався у відставку. Але виявляється, що справа двадцятилітньої давнини, яка була успішно розкрита, неправильно опрацьована, убивця визначений неправильно. А журналістка Стефані Мейлер, яка повідомила цю інформацію детективу, безслідно зникла. Тож розслідування розпочинається заново. Іноді воно заходить в глухий кут, але інтрига не відпускає весь час. Процес розслідування автор перериває історіями головних героїв, тому починаєш ще швидше читати, щоб дізнатися, що там далі.
    Рекомендую цю книгу, хто ще не читав інші книги автора, швидше беріть і читайте.
  •  
    Цей роман вас точно не розчарує
    Не так давно до моїх рук потрапила книжка відомого швейцарського письменника Жоеля Діккера «Зникнення Стефані Мейлер». За своїм жанром це справжнісінький поліцейський детектив. Бувалого читача це може не зовсім привабити, але цей роман вас точно не розчарує. Діккер як завжди усе заплутав так, що необхідно добряче поламати голову над розв’язкою таємниці.
    Хто ж така ця Стефані Мейлер і куди вона поділася – ось одна з багатьох загадок, які спіткають читача на сторінках книжки. Все починається за двадцять років до подій, які описуються в романі. Тоді у маленькому містечку, що знаходиться недалеко від Нью-Йорка вбивають мера міста разом з його родиною і ще одну жінку, що стала свідком подій. За розкриття цієї справи беруться два молоді поліціянти. Їм дуже важко дається це розслідування, та все ж таки вони справляються з цим завданням. Але через двадцять років виявляється, що головні герої тоді дали маху, і справжній вбивця весь час знаходився на волі. Чи вдасться поліцейським виправити свою помилку? Скільки ще невинних життів забере злочинець, аби його не викрили? Це буде дуже цікаво і напружено. Однозначно рекомендую.
  •  
    Исчезновение Стефани Мейлер
    Увлекательный детектив от знаменитого Жоэля Диккера, автора «Правды о деле Гарри Квеберта». В маленьком городке Орфеа провожают на пенсию полицейского Джесси Розенберга, который успешно работал, раскрывая все порученные ему дела о преступлениях. Но молодая журналистка Стефани заявляет, что он 20 лет назад ошибся и арестовал не настоящего преступника. Никто на её слова не обращает особого внимания, но после своего заявления девушка исчезает.
    Действия разворачиваются в разных временных отрезках – 2014 и 1994 годах. События прошлого и настоящего переплетаются. Первое дело Джесси Розенберга касалось убийства мэра города, его жены и маленького сына, произошедшего на открытии театрального фестиваля. Была убита и соседка мэра, которая стала свидетельницей преступления. Узнав о своей ошибке 20-летней давности, полицейский принимает решение отыскать настоящего преступника и возобновляет расследование. Обнаруживается много новых фактов.
    Персонажей много. Каждая глава написана от лица разных персонажей. У каждого героя своя история. Они очень разные, неидеальные, со своими тайнами. Им есть что скрывать и каждого можно подозревать. Сюжет многослойный. Книга большая по объему, с большим количеством информации. Читается с интересом. Поднятые темы самые разные – о любви и дружбе, отношения детей и родителей, предательство, измены, коррупция, наркомания, проституция. Для поклонников автора.
  •  
    Супер детектив
    Після читання першого роману Жоеля Діккера зупинитись вивчати автора неможливо - хочеться прочитати і наступні його роботи. І байдуже, що всі вони надзвичайні «товстунці». Це вперше, коли кількість сторінок мене не лякала, а інтригувала.
    Тут я помітила дуже багато схожостей з прочитаним раніше романом «Правда про справу Гаррі Квеберта»:
    -однакова нумерація розділів;
    -в обидвох романах автор перепригує з минулого на теперішнє - мене це інколи збивало на манівці, і здається автора також - принаймні декілька разів я помітила невідповідність дати до сюжету;
    -однакова зав’язка події - ЩОСЬ трапилось роки тому, і тепер це має суттєвий вплив на хід подій зараз;
    -в обидвох романах пишеться книга по результатам цих подій.
    Але, це і не має дивувати - автор один і той, а, як правило, одна і та сама людина рідко створює зовсім несхожі один на одного витвори.
    І ще один збіг: цей роман мені неймовірно сподобався так само, як і минулий! Він заворожує, до нього хочеш повертатися знов і знов, поки не розкриєш головну інтригу. Я сподівалась саме на такий ефект, беручись за цю книжку. Тож вона мене 100-відсотково задовільнила!
    Не хочеться спойлерити, але скажу, що назва - це лише приманка, занурюючись у яку, відкриваєш набагато більше...
  •  
    Давня історія
    Детективи завжди залишатимуться жанром, який має свого вірного читача. Особливим жанром детективів є історії в яких розслідування та пошук злочинців відкладені в часі. Тобто розслідування злочину завершено, злочинці чи злочинець покараний, однак з'являється хтось чи щось, що змушує розпочати розслідування спочатку.
    В онові сюжету розслідування вбивства чотирьох осіб поблизу Нью-Йорку у містечку Орфеа, що відбулося в 1994 році і було дуже швидко розслідувано. Цю справу вели молоді детективи, які розшукали винного, однак той загинув, і справу було закрито.
    Однак як це часто буває і в реальному житті результати справи двадцять років потому поставила під сумнів журналістка, яка й пробує самостійно докопатися до істини. В процесі своїх пошуків вона зникає, і ось до справи знову беруться ті ж самі детективи, які розслідували справу в минулому. Цього разу вони мають розставити всі крапки над "і" та врешті докопатися до істини.
    Хвацько закручений сюжет та цікаво написана історія не дозволять розслабитися до самого завершення розслідування.
  •  
    Треба бути надзвичайно обережним, коли вплутуєшся у справу, про яку всі воліли б забути.
    Друга книга автора в моїй бібліотеці. Напевно, якби я прочитала її першою, враження були б набагато позитивнішими.
    Я люблю читати історії таємничих зникнень і цікавих розслідувань, про "скелети в шафах", люблю відчуття при читанні, неначе тільки для мене відкривається темна таємниця ззовні щасливого героя. В цій книзі могло б бути це все, і я думала, що так і буде, зважаючи на об'єм і на анотацію.
    Та, як люблять зараз говорити всі, щось пішло не так. Найголовніше, незрозуміло в який момент. Бо і герої мені від початку сподобались, і сюжет зацікавив, і манера оповіді ненав'язлива, читається легко.
    Абсолютно в кожного героя є своя історія, яка розпочинається задовго до початку подій, описаних в романі. І кожен має таємницю, або і загальновідомий факт з біографії, про який оточуючі згодні мовчати. Зникнення журналістки Стефані стає ключем до орфейської скриньки Пандори.
    Чому мені не "зайшла" ця книга:
    1. Надлишок подій, інтриг, злочинів. Ближче до фіналу промайнула думка, що потрібно було записувати всіх героїв, малювати стрілочки між декотрими, щоб запам'ятати зв'язок і вплив на головну сюжетну лінію.
    2. Забагато цих самих сюжетних ліній. Для мене дійсно цікавими були 3 лінії(Стефані, Джесс і Наташа, Дакота), і ще одна, що спочатку зацікавила, а в фіналі роздратувала (Берґдорф і Аліса).
    3. Розповідь про події нагадувала документальний роман. Тобто, виклад подій, здогадок, розмов..все те, що на поверхні. Не вистачило розкриття характерів, душевного і емоційного стану. Можна й пояснити цей нестаток кількістю персонажів, бо якби розкривати внутрішній світ кожного, то таких книг потрібно було б хоча б дві.
    4. На останній частині інколи виникало відчуття, що автору треба було пошвидше завершити роман, бо якось квапливо і збито почали розвиватись події.
    Мені здається, що всі події, описані в цьому романі можна розділити на дві чи, навіть, три окремих історії. Вийшло б точно цікаво, бо як не крути, задум і потенціал кожної проблеми, кожної особистості величезний, йому потрібен розвиток.
    Незважаючи на мінуси цієї книги, часу, потраченого на неї, зовсім не шкода. Я все одно залишаюсь в захваті від таланту Жоеля Діккера, і буду купувати його книги далі.
  •  
    Мій перший великий детективний роман
    Це моя перша книга автора Жоеля Діккера. Купувала за численними позитивними відгуками.
    Тож, що можу сказати про цей детективний роман.
    По-перше читається дуже легко, якісний переклад на українську у виконанні Леоніда Кононовича.
    По-друге, роман насичений подіями, новими персонажами. Спочатку автор розповідає про загадкове вбивство чотирьох людей, а через 20 років починається нове розслідування та усі події стають пов’язаними.
    Автор постійно тримає у напрузі, розповідаючи одну історію, не закінчивши, переходить на іншу, тим самим тримає читача зацікавленим у продовженні. Також у романі немає ліричних відступів у вигляді опису природи чи архітектури, що дає можливість не засумувати читаючи таку велику книгу.
    По-третє, фінал історії досить непередбачуваний, як на мене. Усі вбивства, події, персонажі, що відбулись у різні часи, поєднуються у цікаву хронологію. Хто був вбивцею було не зрозуміло до кінця.
    Тож цей детективний роман рекомендую, адже читати було цікаво, не дивлячись на 780 сторінок.
    Манера написання автора сподобалась, хотілося б ще прочитати його книги.

  •  
    Очень растянуто
    Я не читала ранее книг этого писателя. Начала знакомство с ним с этого романа. И пожалела
    Я знаю что другие его книги по отзывам лучше чем эта. Но после знакомства с этим романом как то уже желания не возникает читать что то еще.
    В романе рассказывается про убийство 4х человек. Семейства мера города и случайной прохожей. Ведется рассказ как бы в прошлом 1994 года и 2014 года. Я люблю такое в книгах но у автора это не очень получилось описать.
    К Джессу Розенбергу капитану полиции обращается некая Стефани Мейлер журналистка, которая решила с ним поговорить о том что в 1994 году они не того человека осудили за преступление. Сказав что истина была рядом, но они ошиблись. После этих слов Журналистка пропадает и ее через пару дней находят мертвой. Кому понадобилось убить журналистку, кто заметает следы...? И Джессу и его другу Дереку Скотту приходится возвращаться к расследованию преступления 20-летней давности. И вроде бы интересно было, но все равно скучно было читать.
    Мне было интересно наблюдать за развитием событий Стивена Бергдорфа и Алисы его любовницы.
    А так этот роман в 700 стр. можно было сократить и до 400 стр. Много ненужного и очень растянуто. Очень много героев. Всех сложно запомнить и проследить мысль автора. Забываешь уже к середине что было в начале. Автор не до конца проработал каждого персонажа, по этому теряешься.
    Я люблю жанр детектив, но эта книга провал для меня.!
  •  
    Детектив який не відпустить, доки не прочитаєш останню сторінку
    Жоель Діккер "Зникнення Стефані Майлер" - цікавий роман з майстерно закрученим сюжетом. Дія відбувається в маленькому містечку. Кожен житель знає здається все один про одного. Невже серед місцевих мешканців може жити вбивця і ніякими своїми вчинками не видати себе за 20 років? Чому через стільки років нерозкрита справу відкривають знову? Чому зникає молода і гарна журналістка Стефані Майлер? Як вона може бути пов'язана з вбивствами в містечку Орфей?
    Багато героїв, що властиво манері написання Жоеля Діккера. В кожного героя є свої таємниці, "скелети в шафі".
    Стиль написання схожий на інші два романи автора. Сюжетна лінія тісно пов'язана з минулим і сьогоденням. Здавалось ось ось дізнаємось хто ж винен у такій кількості злочинів, та ні - знову з'являються нові докази, які суперечать попереднім.
    Після прочитаного виникло одне запитання: "Як люди можуть спокійно жити вчинивши вбивство? Як можна бути настільки холоднокровними?"
    Раджу. Читати детектив було цікаво. Точно читатиму наступний твір Жоеля Діккера.
  •  
    Таємниця маленького міста
    Капітан поліції Джесс Розенберг, який розкрив усі справи, за які брався, вирішує йти у відставку. На прощальній вечірці журналістка Стефані Мейлер заявляє, що провела власне розслідування, і виявила: двадцять років тому Розенберг помилився - обвинуватив у вбивстві чотирьох людей невинного. А це ж найрезонансніша справа в кар'єрі полісмена - тоді в маленькому місті Орфеа розстріляли родину мера і випадкову перехожу.

    Розенберг спершу, звісно, не вірить. Але вже за пару днів журналістка зникає без сліду. І йому доводиться разом із напарником піднімати ту справу з нуля.

    Це вже друга книжка лауреата Гран-прі Французької академії та Гонкурівської премії ліцеїстів Жоеля Діккера, яку я читала. Першою була "Правда про справу Гаррі Квеберта". І обидві мають дещо спільне. Це і плюс, і мінус водночас: дуже детальний, навіть перевантажений сюжет, із безліччю персонажів. Кожен із герої має свою історію, яка не завжди важлива для фіналу.

    Тому тим, хто любить такі масивні детективи, де ти за одну книжку вивчаєш життя і трагедії 20-30 персонажів Жоель Діккер заходить на ура. Так, його сюжети не такі прості і лінійні, як скажімо, "Мовчазна пацієнтка" Алекс Майклідіс, де загадка розкривається на 3 квадратних метрах. Але і саме через це Діккера і важче читати. Він закручує, додає і додає персонажів, і ближче до 700ої сторінки каже: так от, забудьте, до чого я вів, убили їх не тому, от вам нова лінія мотиву.

    Можна казати, що це банальність, що в кожній історії хтось із персонажів обов'язково пише книжку, а все місто замішане у давньому злочині. Але разом із тим, це така візитівка Діккера.

    Тому, для мене "Зникнення Стефані Мейлер" - це хороший добротний детектив, який тільки виграв би, якби його скоротити на 30%. Як і усі книжки Діккера.
  •  
    Стефані
    Буду відвертою і скажу, що спочатку на книгу я дивилась трохи скептично. Адже я не вважаю, що історія на майже на вісімсот сторінок може бути на стільки цікавою! Я не вірю, що історія на вісімсот сторінок може не набриднути. І читач не втратить бажання дізнатись, що ж було у тому фіналі.

    Меня сподобалось оформлення. Обкладинка складаються ніби з маленьких частинок газети. І це надає книзі більшого шарму і загадковості. Папір не крихкий і дуже цупкий.

    Та все таки мушу зазначити, що ця книга стала мені дуже в дуже цікавою.
    Не сподобалось те, що наші детективи не дуже розумні. Тому вони потрапляють до рідних ситуацій.

    Розслідування вбивств були цікаві, але наші головні герої це було щось. Не думала, що люди в змозі робити стільки помилок працюючи в поліції.

    Але точно буде плюсом авторові, що інтрига присутня протягом усієї книги. Люблю історії, де мізки просто закіпають.

    Моя оцінка точно буде п'ятірка і я щиро раджу прочитати цю книгу!!!
  •  
    Поиск.
    "Зникнення Стефані Мейлер" это хороший детектив автором которого стал молодой писатель Жоэль Диккер. Преданный своей профессии детектив по имени Джесси Розенберг после долгих лет работы думал что со спокойствием может уйти на заслуженный отдых, но как оказалось не все его дела были завершены. Журналистка по имени Стефани заявляет что много лет назад Розенберг совершил большую ошибку и под арестом оказался человек не имеющий отношения к определенному преступлению. Казалось бы что спустя двадцать лет невозможно возобновить столь давнее криминальное дело, но поскольку осуждён был не тот человек детектив Розенберг вновь отправляется на поиски виновного в нескольких убийствах человека и более того теперь пропала и сама журналистка которая сообщила об ошибке на тот момент еще молодого и не опытного детектива. Честно говоря при прочтении этого произведения подозрения периодически падали на многих персонажей поскольку практически каждому из них есть что скрывать, но личность настоящего преступника действительно удивляет читателей.
  •  
    Куди зникла Стефані?
    Історія про маленьке містечко поблизу Манхеттена, люди оселяється тут бо мріють про спокійного життя, після гамірного Нью - Йорка. Одного разу 1994 року все в цьому місті змінюється, вбито чотири людини, місто занурюється в хаос. Слідчі успішно закривають справу, знайшовши убивцю, але через 20 років виявляється що слідчі припустились помилки і звинувачено невинну людину, а злочинець весь цей час перебуває на волі.
    Амбітна Стефані сама про це повідомила одному з полісменів яки вели цю справу в далекому 1994 році. Виклик кинуто і звісно Джессі це так не покине й починаються пошуки, спочатку Стефані, а потім справжнього вбивці.

    Зникнення журналістки відкривається дуже швидко, буквально на перших сторінках, а ось розслідування затягнули. Мені здалося книга трошки затягнута, вся правда відкрилась на останніх сторінках, весь цей час автор водить читача за ніс від одного підозрюваного до іншого.

    Персонажів дуже багато і на мою думку, зайвих, їх сюжетні лінії можна було взагалі викреслити. Але попри все я б не кинула цю книгу, без захоплення, але дочитала. У автора є кращі детективи, ця книга найслабша як для мене.
  •  
    Хороший детектив не без нюансів
    Жоель Діккер, як завжди, інтригує й затягує.
    Не скупиться на розтягування сюжету, на велику кількість персонажів, на стрибки в часі.
    Вбивства, шантажі, мафія, наркотики, сімейні драми й навіть драматургія - це все в книжці "Зникнення Стефані Мейлер".
    Були моменти, які відверто дратували, як то перевтілення шефа поліції в великого драматурга. Такий фарс вийшов.
    Були персонажі, які були наче приліплені до сюжету, але Діккер їм уділив багато місця.
    Було багато персонажів, їх історій, що трохи заплутувало й дещо розтягувало книжку, але - це Діккер. Стислість – то точно не про Діккера.
    Читаючи, не можеш до кінця зрозуміти – сподобалась книжка чи ні.
    Вона хвилями: подобалась, потім дратувала, потім з’являлась інтрига, потім знову якийсь треш.
    Але відірватися від читання не можеш. А наприкінці вже й динаміки більше з'явилося.
    Мабуть, не найкраща книжка Діккера, але читати можна.
    Були нюанси з перекладом. Дуже багато архаїчних слів. Також зустрічаються орфографічні помилки.
    Але, якщо ставитися до книжки не дуже критично, то всі ці погрішності можна стерпіти.
  •  
    Справа про зникнення, але не вона головна
    Купувала цю книгу під враженням іншої, цього автора, сподобалось як він пише, захопливо та заплутано. Ця книга мене не те щоб розчарувала, але такого "після смаку" не залишила. На сам перед назва: про саму Стефані Майлер розповідається в декількох розділах, а далі вже зовсім інша історія, хоча зачин був саме від журналістки, до кінця книги вона згадується лиш декілька разів. Не сподобалось те що майже кожен розділ - новий оповідач, ще й різний час, дуже важко було слідкувати хто де, з ким і як! Сама історія, описана в книжці сподобалась. Заплутана, з безліччю маленьких зачіпок, які на перший погляд нічого не значать (ну розлилась вода біля будинку і що?), але якщо скласти до купи пояснюють все! Дуже мене бентежила п'єса, яку ставили в театрі...вона якась була безглузда, а всі ті хто дозволив її ставити, поводились якось незрозуміло! Чому? Навіщо? Я не зрозуміла, героїв виставили дурнями, які самі не знають що робити. А актори які грали в п'єсі... Таке враження, що постановка проходить в божевільні, і актори і автор її там лікуються... Але це моє враження.
    Підводячи підсумок: книга сподобалась за загальним змістом, але деякі моменти мені не були зрозумілі.
  •  
    Вбивства минулі й теперішні
    Як і попередні твори автора, цей детективний роман теж вийшов непередбачуваним, захопливим, сповненим психологізму і дрібних подробиць, на яких вибудовується картина злочину і робляться висновки щодо ймовірних злочинців. Разом із головними персонажами поринаєш у минуле, коли трапилася трагедія, аби зараз, 20 років потому, розплутати загадкове вбивство.
    Улітку 1994 р. у м. Орфея, США, під час щорічного театрального фестивалю трапилася масштабна трагедія – масове вбивство. У ньому постраждали сім’я тодішнього мера міста і молода жінка, яка здійснювала щовечірню пробіжку. Тоді ж, у 1994 р., місцевою поліцією справу було розкрито, і злочинця вирито. Однак 20 років потому до видатного місцевого поліцейського Джесса Розенберга звертається молода журналістка Стефані Мейлер, яка, провадивши власне розслідування, прийшла до висновку про значні помилки і хиби в розслідуванні 20-річної давнини. Для Джесса Розенберга знайти справжнього злочинця є справою честі, і тим більше коли невдовзі сама журналістка зникає. У 2014 р. на тому ж самому фестивалі буде показана вистава «Темна ніч» про вбивство в 1994 р., що здатна пролити світло на трагічні події минулого.
  •  
    Неймовірно цікава гра автора з читачем
    Поки мене переповнюють емоції, хочеться висловити повагу Жоелю Діккеру! Захват від цього роману не передати словами. Для мене дві інші його книги не асоціюються з детективами, але "Зникнення Стефані Мейлер" - це втілення справжнього гостросюжетного детективу. Об`єм роману мене не зміг залякати - читається на одному подиху, не можливо відірвати очей ні на мить. Головний герой роману - слідчий поліції Джесс Розенберґ, котрий розкрив на 100% всі справи, які йому потрапляли. Але на мою думку, все ж таки тут кожний герой - головний, бо всі їхні долі таким чином перетинаються, що неможливо виділити когось поміж інших. Кожен доповнює іншого, історія однієї людини перетікає в життя іншої. Коли зникає журналістка Стефані Мейлер, котра береться розслідувати вбивство чотирьох людей двадцятирічної давності, і починається розслідування як старих, так і нових вбивств, я починаю думати, що точно знаю, хто злочинець. Але автор вправно грається з читачем і кожного разу твої здогадки виявляються хибними і викриваються нові, приголомшливі деталі. Неймовірно цікаво спостерігати за історіями людей, життя яких перетнулися в одному містечку.
  •  
    Інтригуюча історія на 777 сторінок!
    Я не дуже люблю такі об'ємні книжки і, маю гріх, відкладаю прочитання "товстунців". Але коли таке завдання з'явилося в читацькому бінго, вирішила "закрити" його в числі перших.
    Це класна детективна історія у двох часових лініях. У 1994 році в невеликому американському містечку організували театральний фестиваль. У день прем'єри сталося неймовірне як для міста, де всі усіх знають - в своєму будинку було розстріляно сім'ю мера, а четвертою жертвою стала бігунка, чий маршрут так невдало пролягав повз. Тоді справу розслідували, розкрили, і хоч вбивця не зізнався, та вирішив утікати і був ненавмисне убитий переслідувачами.
    Через 20 років, у 2014, така собі журналістка Стефані Мейлер заявила, що звинувачення у вбивстві чотирьох осіб були хибними і вбивця не покараний. Як зрозуміло із назви книжки, довго журналістка Стефані після цього не прожила...
    У кожного героя цієї історії своя доля, часто пов'язана з театром, нехай навіть на аматорському рівні. Їхні життя химерним чином переплітаються, дотикаються, стають причиною вагомих подій у житті інших героїв. Ну, і як у театрі - все не так, як здається на перший погляд.
    Історія дуже цікава, такий об'єм тексту цілком виправданий, не нудний. Я не хотіла, щоб книжка уже нарешті закінчилася, а читала із задоволенням. Автор проводить нас чужими долями і таємницями. Справу читач розслідує разом із слідчими, дивуючись новим обставинам. А з'ясовується все на останніх 20 сторінках! Моя оцінка - ЧУДОВО!
  •  
    Когда не знаешь, за какого подозреваемого хвататься
    Да, так оно и было! На протяжение всего романа, я, наверное, подозревал в преступлении каждого. Даже самого, на первый взгляд, положительного персонажа. Так увлекательно, на каждом шагу интрига, что просто не знаешь, что думать. А финал оказался ну совсем неожиданным! Подсадил на книги автора всю семью, с нетерпением ждем новинок. Даже преступление не совсем обычное: убит мэр совсем небольшого городка и вся его семья. Виновного нашли, но до вынесения приговора он не доживает: попадает в аварию. Спустя двадцать лет на праздник в честь отставки сотрудника полиции по прозвищу Капитан 100%, который занимался этим делом, заявляется журналистка Стефани и заявляет, что тогда он обвинил невиновного, а настоящий преступник все еще на свободе. Она на пути к ответу, но вдруг исчезает бесследно, и именно это запускает цепочку новых, ужасающих событий. Капитан, конечно, откладывает свой долгожданный отдых и со своим старым напарником ввязывается в дела давно минувших дней. Прочитал за день, несмотря на объем. Книга не отпускает ни на минуту.
  •  
    Зникнення Стефані Мейлер
    Не можу окремо не подякувати Видавництву Старого Лева за ці книги - оформлення на вищому рівні! Такі книжки обов'язково хочеться придбати в свою бібліотеку.
    "Правда про справу Гаррі Квеберта" мені видалася сильнішою книгою за "Зникнення Стефані Мейлер", однак і в цій книзі є характерний почерк автора. Захопливий динамічний сюжет і перемикання з історії, що відбувається прямо зараз до епізодів з минулого. І так аж до останніх сторінок - коли всі пазли складуться на своє місце і стане зрозумілою картина в цілому.
    Всі, хто дивився (чи читав) детективи, знає, що в кожного поліцейського є одна загадкова справа, яка не дає йому спокою ще багато-багато років.
    Джесс Розеньерг спокійно готувався іти у відставку, знаючи, що всі його справи успішно розкриті і злочинців покарано. Однак нахабна журналістка кинула йому докір - мовляв, перша гучна справа, яка принесла Розенбергу визнання і повагу колег, неправильно ним розкрита. А справжній злочинець досі на волі. Можливо, Джесс би і відмахнувся від таких претензій, якби журналістка раптово не зникла. А далі - закрутиться справжній вир подій, який захопить читача повністю.
  •  
    Трохи не те)
    Жоель Діккер "Зникнення Стефані Мейлер"
    Ну... Це було не так захоплива, як "Правда про справу Гаррі Квеберта" і не так інтригуюче, як "Книга Балтиморів". Залишилося якесь відчуття в"язкості і нудоти. От якось затягнуто, забагато, і ще повно всякого "за".
    Тут мене дуже багато всього дратувало. І оте постійне повторення, що щось таки в минулому сталося у Дерека і Джесса. І по краплиночці видається інформація. Чесно, коли вже дійшло до розв"язки, то мені було геть все одно, що там у них сталося. І від мене не пішли хвилі співчуття і розуміння, коли я дізналася про смерть Наташи. Автор, як на мене, явно перестарався з інтригою. Градус цікавості не те що понизився, він кардинально впав.
    Мене бісила та п"єса, яка мала бути геніальною, але автор подавав її так, що я постійно відчувала, що це буде повне лайно. І книга, яка не книга, а сповідь дружині, але вона ...тупа?... дурна?... наївна?... цього не зрозуміла. І злочинець, як Марко з конопель. Чому він це зробив-ясно, а як на нього вийшли-щось не надто-шито білими нитками.
    І я б її закинула десь на середині, але лише ім"я автора і дуже позитивні враження від його двох перших книг, змусили мене її дочитати.
    Тож цього разу щось для мене явно пішло не так)
  •  
    Идеальный детектив
    Увлекательный драматический детектив. Причем, что мне нравится в книгах Диккера, так это то, что всегда присутствует множество героев и у каждого их них разные судьбы, разные тайны прошлого и настоящего, но есть еще что-то, что всех их связывает. Стефани - журналистка, она является на прощальную вечеринку в полицейский участок и обвиняет капитана Джесса в том, что когда-то он все же не раскрыл дело об убийстве целой семьи и ей теперь по чьему-то заказу, нужно все же довести дело до конца. Она за правду, но вероятно в ходе следствия, девушка натыкается на что-то такое, что может раскрыть убийцу и бесследно исчезает. Ее дом поджигают и теперь капитану полиции Джессу нужно идти по следам оставленным самой Стефани и найти ее и того злосчастного убийцу из прошлого. В маленьком городке становится опасно, еще и предстоит известный театральный фестиваль. Как обойтись без лишних жертв и раскрыть дело двадцатилетней давности? Жаль, что в сети много плохих отзывов, потому что роман толковый. Таких сейчас действительно очень мало.
  •  
    Дійсно стало гірше чи може це я "перечитала" Діккера?...
    Незважаючи на покладені на неї очікування, книга трохи розчарувала. Не знаю, в чому причина: чи то автор в гонитві за славою/грошима трохи схалтурив, чи просто втратив натхнення, чи можливо мені після двох попередніх книг просто приївся його стиль, але книга особисто мене не дуже зачепила.

    Перша причина - надзвичайна затягнутість. До самого фіналу було відчуття, що автор сам не знав, чим би закінчити історію і хто злочинець, а тому і розв'язка вийшла дуже зім'ятою.

    Друга причина - персонажі не запам'ятовуються, ніби не вимальовуються в голові, їх важко запам'ятати, розрізняти, а ще гірше те, що кожен розділ оповідь ведеться від імені іншого героя з і при тому з нелінійністю у часі. Це робить роман заплутаним для читача, що, здавалось би, має бути плюсом до детектива, але інколи примушує понервувати під час читання.

    По-третє, сам сеттінг роману - невелике містечко, в якому відбуваються загадкові події (такий собі твін пікс без містики) трохи набридає, бо те саме ми бачили і в попередніх двох книгах.

    Особисто в мене книга викликала зацікавлення вже ближче до кінця (коли почалась історія з Алісою), а от початок книги дався не так легко, інколи доводилось примушувати себе не кинути її.

    Порівняно з попередніми - 4 з 5.

  •  
    777 сторінок захоплення
    Заплутаний детектив, що тримає в напрузі до останньої сторінки. Дві сюжетні лінії - минуле і теперішнє тісно пов'язані між собою.

    Орфея - маленьке містечко, яке славиться щорічним театральним фестивалем, куди з'їжджаються багато туристів. У 1994 році саме у день відкриття цього фестивалю трапилося резонансне вбивство, жертвами якого стали мер, його дружина, син і випадковий свідок. Вбивцю знайшли, справу закрили.

    2014 рік. Зникає молода журналістка Стефані Мейлер, яка поставила під сумнів розкриття справи 20-річної давності і самотужки намагається знайти справжнього вбивцю.

    Тепер Джесс і Дерек хочуть реабілітуватися, беруться за цю справу знову та дізнаються нові цікаві факти.

    Це ще не всі вбивства у цій книзі, будуть і інші, не менш безглузді та моторошні.

    Протягом читання я підозрювала мало не кожного, проте так і не відгадала справжнього вбивцю. Інтрига до останніх сторінок.
    На мою думку, можна було обійтися без деяких персонажів, як от сім'я Іденів.
    Фаворитом все ж таки залишається книга "Справа про правду Гаррі Квеберта", але й ця дуже сподобалася.


  •  
    Закручена історія з загадковим злочином.
    Що можна сказати про цю книгу? Це не просто книга, а ціла цеглиночка, об’ємом майже у 800 сторінок. І саме об’єм мене трішки лякав взятись швидко за цю книгу. Як на мене – непогана, закручена історія з загадковим злочином, хоча трохи розтягнута, але, мабуть, це і є задумка автора, щоб підкинути трішки інтриги у вогонь.
    Загалом хороший детектив. Легко та швидко читається. Історія в принципі цікава, динамічна з неочікуваною кінцівкою, адже хто ж все таки вбивця я так і не змогла відгадати й на протязі всього сюжету гадала то на одного, то на іншого, а на справжнього і не могла подумати.
    Єдине, що збивало з пантелику – це, що в книзі дуже велика кількість головних героїв. І сюжет перестрибував від одного персонажу до іншого, а це дуже плутало і місцями нервувало.
    Щодо сюжету:
    1994 рік. В невеличкому, курортному містечку Орфея, в день відкриття першого театрального фестивалю, стався жахливий злочин. Коли всі навкруги були на фестивалі, було вбито мера міста, його дружину та їхнього десятилітнього сина, а також жінку, яка здійснювала вечірню пробіжку. Вбивство було розкрито двома молодими поліцейськими Джессі Розенбергом та Дереком Скоттом. І ось через 20 років молода журналістка Стефані Мейлер заявляє, що капітан поліції Джессі припустився фатальної помилки і у вбивстві чотирьох людей звинуватив іншу людину. Спочатку її заява для капітана видалась комедією та жартом, але коли через два дні Стефані Мейлер таємниче зникла – це виявилось зовсім не смішно. І ось тут й почались всі основні події, де було все: вбивства, інтрига, обман, кохання та розчарування.
    На допомогу Джессі та Дереку приходить Анна і троє поліцейських вертаються до справи двадцятирічної давності. Розслідування відновлюється…
    Ще раз повторюсь, що як на мене пошуки вбивці трішки затягнулись і тому моя оцінка 8/10.
  •  
    Возлагала на книгу больше надежд 0% користувачів вважають цей відгук корисним
    Моя третья книга детектив от этого автора. Если первый роман был просто бомбой, второй зацепил немного другими сторонами, чувственными, то третий, увы, не дотянул. В целом, детектив интересный, однако не все мне показалось продуманным. Вопрос для тех, кто уже читал: скажите, почему никто не подозревал, что планируемой жертвой была жена мэра? Почему копали во всех направлениях, когда искали мотив убийства, но в эту сторону даже не глянули? Странно как-то, ведь должны били рассматривать все версии.
    Второе, что немного смутило, это история влечения Анны и детектива в конце книги, это словно попытка натянуть сову на глобус. Итак книга перенасыщена событиями, она - это экшен, поезд мчащийся на полном ходу, ты еле успеваешь следить за всеми поворотами сюжета. Странные, однако, вкрапления любовных линий во всем романе, не только вышеназванная, скорее вносят еще больше неразберихи.
    Рекомендую, тем не менее. Как ни удивительно, автор действительно талантлив и у него явно есть свой стиль написания. Я уже узнала бы его работу, не видя имени на обложке, и это всего лишь после трех книг! В каждой из них, несомненно есть что-то о творчестве, обычно сюжет так или иначе вертится вокруг написания какого-то романа, пьесы и тому подобного.
 
Характеристики Зникнення Стефані Мейлер
Автор
Жоель Діккер
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Леонід Кононович
Кількість сторінок
784
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130x200 мм
Палітурка
Тверда
ISBN
978-617-679-691-6
Тип
Паперова
Література країн світу
Література інших країн Європи
Література за періодами
Сучасна література