Роман "Знедолені" став одним з найкращих у творчому спадку одного з класиків світової літератури, французького письменника ХІХ століття Віктора Гюго. В хронологічному плані події романа відбуваються в період після наполеонівських воєн і до революції 1848 років у Франції. Тому письменник в своєму романі відобразив актуальні проблеми соціально-економічного розвитку французького суспільства того часу. Завдяки виразним головним героям автору в повній мірі вдалося передати атмосферу повсякденного життя то соціальних проблем суспільства. В центрі романа протистояння добра і зла, причому негативні риси суспільства втілені в образі поліцейського. Натомість позитивного героя зображено в якості колишнього злочинця, що дійсно зробив висновки з помилок минулого і почав нове життя. Однак в реальному житті цього виявилось замало, адже суспільство живе стереотипами і колишній злочинець буде завжди викликати підозру. Не дивлячись на великий обсяг, роман захоплює своїм сюжетом і читається "на одному диханні".

Коли книга обсягом в 1200 сторінок, буває важко сказати, про що вона. Мабуть, тому, що у «Знедолених» є все. Історичні події; протистояння; каяття та карма; кохання. Це історія Жана Вальжана, каторжника. Це історія Фантіни та її сумної долі. Це також розповідь про Козетту та Маріуса, сироти та ідеаліста. Це сплетіння долі та випадку і справжні американські гірки - коли думаєш, що все начебто налагоджується, Гюго вивертає сюжет в такий бік, що розумієш - все лиш починається. Перша третина книги була для мене найбільш хвилюючою, а момент із дитячими черевичками в комині розбив серце. А далі… Я розумію, що гонорар Гюго залежав від кількості написаного, але читати шістдесят сторінок загального опису битви при Ватерлоо, аби отримати півсторінки подій, які мали ставлення до сюжету… І так було не раз. Відверто, сторінок на двісті, а то й триста книгу можна було скоротити - а це четверта частина і серйозний показник для мене. Втім, безумовно, це класика, яку варто читати. Як мінімум, для того, аби закривати читацькі гештальти - тому що любові із книгою чи героями в мене не сталось (а Козетта взагалі нагадувала Лідію Беннет, пусту щебетушку). На жаль. Враховуючи ті самі американські гірки сюжету і те, що Гюго писав книгу тридцять років, я оцінила її на 4. Могло бути й менше.

Ніяк не можу зрозуміти загального повального захоплення Гюго. Моє знайомство з його творчістю відбулось,мабуть,як і у більшості- з "Собору Паризької Богоматері" - нещодавно так трагічно постраждалого. І що я можу констатувати - не зачепило!!! Так, сюжет цікавий, так, безумовно - це класика класик, але стиль автора - тривіальний і посередній, описи напищені і відверто слабкі,діалоги тим паче. Отже, я думала це співпадіння, випадок, поганий настрій під час прочитання книги і взялась за Знедолених А дарма! Єдине, що можу зазначити - однозначно талановите поєднання стількох багатьох сюжетних ліній та їх майстерне перетинання одне з одним. Але роман - просто нудний, передбачливий та примітивний. Забагато деталей, які абсолютно ні передають атмосферу, ні підкреслюють настрій, загальний сюжет ані душевний стан героїв - просто безліч деталей, марудних, нагромаджених одне на одного. Герої - надзвичайно примітизовані, ще гірше, ніж в Дюма, якщо це взагалі можливо)) Єдине, що порадувало мене і зберегло від повного розчарування - окрім факту, що я просто ознайомилась з ще одним класичним романом-епохою - це оформлення книги, якість паперу та палітурки. Окрема подяка видавництву) Отже. Висновок наступний Сподіваюсь, тим, хто любить динамічну і рафіновану класику, але ще не читав Гюго - рецензія стане в нагоді. Адже не завжди вираз "світова класика" означатиме, що це те, що прийдеться вам по душі. Не витрачайте дорогий час, є безліч дійсно інтелектуальних класичних романів, які не заженуть вас в кути невігластва і міщанства кінця дев'ятнадцятого сторіччя)