Коли я придбавала цю книгу, то очікувала міцну, але сучасну антиутопію. Насправді все не так однозначно, оскільки деякі елементи викликають занепокоєння. Перше, на що хочеться звернути увагу на ядро книги - наука перемогла смерть, люди не помирають, навіть після травм, які несумісні з життям. Внаслідок чого чисельність людства росте в геометричній прогресії. Колонізація інших планет відкидається, а тому треба жити в себе вдома. Для контролювання кількості населення існує самоврядна організація - Цитадель женців. Тільки члени цього ордену мають вбивати (за термінологією книги "збирати") людей за квотами, які мають історичну передумову. Цікава ідея, яка майже торкається межі етичних табу. На моїй пам'яті була тільки одна комп'ютерна гра, в якій всі люди стали безсмертними, а вбивство було екстраординарною подією, яка сколихувало держави. Отож, час звернути увагу на помилки. По-перше, для антиутопії книга є вкрай флегматичною та залишає поза уваги важливі елементи, які можна було б класно реалізувати, з огляду на фабулу. Так, утопія вічного життя виглядає надто ніяково. Люди з одного боку змінилися під впливом нових можливостей, а з іншого боку - не зовсім. Зміни відбулися фрагментарно, вибірково, а подекуди й непослідовно. Наприклад, нам прямо кажуть, що злочинність зникла як явище. Нехай, але чому і як не дають відповіді. Натомість є дрібні правопорушники, в діях яких вбачається хуліганський мотив. Виникає питання, якщо люди стали кращими, бо вони не вчиняють злочини, то чому вони залюбки продовжують демонструвати інші вади (корупція, заздрість, підлість)? Відповіді немає. Це лише один приклад, але їх можна знайти значно більше. Окремої уваги слід приділити загальній атмосфері. Класичні антиутопії або хапають та шокують свого читача, або відштовхують як чужорідне тіло. В цій книжці цього немає, всесвіт не стає самостійним персонажем, який розповідає свою історію (хоча можливість є). Він не намагається викликати у читача бажання співчувати, бути поряд з персонажами, або навпаки бути стороннім спостерігачем, якого це не дуже обходить. Усю атмосферу можна охарактеризувати як мляве споглядання. Однак бал додаткової симпатії отримує Цитадель женців як елемент самознищення в межах утопії. Це той класичний елемент, який робить потрібний контраст. Саме тут неоднозначність є великою перевагою. Окремо хочеться зупинитися на оформленні та якості самої книги. Я не знаю, як видавництву вдалося так зіпсувати обкладинку. Таке враження, що це роздруківка фотографії, знятої на камеру з 0,5 мегапікселів. На моїй пам'яті це перша книга, у якої обкладинка всипана артефактами зображення з низькою роздільною здатністю. Глянцеві літери виконані нормально, не викликають зауважень, але принт весь у квадратних контурах. В тексті подекуди є помилки перекладу, але це не критично. Отже, ця книга демонструє круту ідею, якої рідко торкаються, але навряд чи стане поряд із класичними книгами в жанрі антиутопії. Її варто прочитати, але утриматись від великих сподівань, щоб не зіпсувати собі враження.

Намагаюсь зрозуміти, чому регулярно порівнювала цю книгу із «Голодними іграми». Тому що за атмосферою вона повністю протилежна: не занепад і біднота, а пік розвитку і достатку. Навіть те, що «залишиться тільки один» більшу частину твору відходило на задній план, бо вистачало інших сюжетних заморочок, з якими герої боролись. Вирішила, що найбільша паралель, яку можу провести – якість історії. Бо мені в 25 було цікаво її читати, аналізувати. До того ж читалося неймовірно легко (в 1,5-2 рази швидше, ніж я зазвичай читаю прозу). ПЛЮСИ: + Світ логічно функціонує в межах заданих автором правил. Він багатогранний, правил достатня кількість, вони послідовно розкриваються. + Різні характери персонажів, і вони не тільки названі, а й таки прописані у вчинках і репліках. Хоча місцями є відчуття, що герой ще не дотягнув до певної глибини морального стану, яку автор називає вже усталеною. + Класний бекграунд з корупції і бюрократії. + Якщо я здогадувалась про якийсь сюжетний поворот, то герої робили те саме сторінкою після. Очевидні відкриття не мусолились як щось надзвичайне, а одразу озвучувались, обговорювались. Нема такого, що персонажі про щось здогадались і обсмоктували це подумки до кінця книги. Навпаки, вони дуже відкриті, вони обговорюють свої ідеї і з однолітками, і зі старшими наставниками – а це дуже крутий момент в підлітковій літературі. + Озираючись назад, визнаю, що твір складається зі стандартних сюжетних ходів – але от їх комбінація і послідовність не стандартні для підліткової антиутопії. Знаходячись на середині книги, не скажеш, чим точно вона закінчиться. МІНУСИ: - Закони світу зі сторони здаються нелогічними. Інститут женців – гірший вибір, ніж алгоритми штучного інтелекту. Право женця обирати жорстокий спосіб вбивства – негуманна жесть. (І тут можна провести паралель із «Голодними іграми»: їх існування об’єктивно неможливе, але якщо прийняти цей закон твору, то в його межах історія розгортається логічно.) - Любовна лінія окреслена настільки приблизно, що її можна додумати лише якщо думати про любов весь час. (Як в «Голодних іграх».) - Є моменти, коли рятівники головних героїв вилазять з-за рогу, як боги з машини. Хоча натягнутість таких ситуацій і не катастрофічна. - 16-річний вік головних героїв – просто кліше. Вони з таким само успіхом могли бути не школярами, а студентами. На щастя, типових підліткових егоцентричності та зухвалості тут не так багато, як трапляється в іншому янг-адалті. ПРО ТЕХНІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ВИДАННЯ: Воно класне. Зручний розмір літер, шрифт із засічками, красива верстка. Папір комфортного жовтуватого кольору. Єдиний ливний момент: зображення на обкладинці в пікселях, наче jpg розтягували. Висновок: Цікава книга, хороший переклад, якісне видання.

В кожній людині закладений страх смерті, натомість герої роману "Жнець" давним-давно побороли смерть, і зовсім його не бояться. І саме тому у цих людей немає страху за своє життя і життя близьких, таємна субстанція забезпечує все населення планети продуктами і люди можуть жити в своє задоволення, але є одне але ... При таких умовах планета мусить вирішувати проблему перенаселення, яку вирішують Женці. Це дуже цікава та своєрідна професія, в таємниці якої нас поступово посвячує автор. Вони борються з перенаселенням шляхом так званих жнив, тобто випадкового вибіркового чи ні, індивідуального чи ні, особливого "умертвіння" чи вбивства з особливою добротою і милосердям (жорстокістю) з подальшим даруванням імунітету від подібної процедури для родичів чи близьких на рік. Проблема, яку порушив автора та й взагалі ідея твору не нова. Проте світ, зображений у творі, перспектива його існування і т.д. є дуже цікавими ідеями, які можна розвинути у продовженні книги. Роман читається дуже легко і приємно, багато цікавих подробиць які чудово допомагають уявляти собі все що відбуваються події. Дуже рекомендую цей твір всім любителям антиутопій та фантастичної літератури.