Це друга книжка серії про Смерть. І хоча сіквели часто можуть відрізняються якістю, а іноді і подачею, книжка "Жнець" повністю на рівні з першою книгою. Персонажі Тері Пратчетта, взагалі дуже особливі. Вони не ідеальні, але і всі подобаються. В цій книжці Смерть вирішує відпочити від своїх обов'язків. А у світі тим часом все потрохи іде шкереберть. Я б не сказала, що в цій книжці багато сюжету, якби я переказувала книжку, то і не так багато сюжетних ходів ніби і сталось за всю книжку (а книжка так за сторінок 300), але ж і не можна сказати, що сюжет стоїть на місці, щось таки відбувається, і це цікаво читати. Жодного разу за всю книжку у мене не було бажання "ну коли там вже буде зрозуміло всім, що сталося" або "ну коли вони це почнуть вирішувати". У книги дуже органічний темп. На відміну від більшості книг фентезі, книги Пратчета (ну ті що я читала) дуже філософські, але та філософія не важка, а подається так же легко як і вся інша історія. Мені дуже сподобалось розмірковування про те, що навіть не живі речі можуть бути живими, а особливо момент з містами.

Жнець - друга книга із серії про Смерть. Ну чудова книга, іронічна, що тут ще можна додати. Цього разу смерть загрожує самому Смерті (так, хто не читав, Смерть - чоловік). Тому він облишив свою справу і йде доживати свого віку, наймається на роботу до старої жінки. А у світі все шкереберть. Хто має померти, або ж не помирає, або ж їх життєва енергія накопичується у Дискосвіті. І все це має в один момент вибухнути... А ще тут є іронія чи сатира на міста, що виростають самі по собі. І на торгові центри. Супер. Рідко сміюся з книжок. Та парочку разів реготала вголос. Хочу прочитати всі книги про Дискосвіт!

Не можу повірити, що пишу це, але я вперше не отримала очікуваного задоволення, читаючи Пратчетта :( І це після того, як я була в захваті від "Морта"! Хоча мій "пратчеттовський досвід" досить багатий: "Правда", "Морт", три книги циклу "Відьми" і - мої фаворити - "Варта! Варта!" і "Озброєні". Причому саме в такому ж порядку зростало моє захоплення Пратчеттом. І ось - майже розчарування... Звичайно, Смерть - унікальний персонаж, до якого вже звикли, адже він з'являється в кожній книжці про Дискосвіт, і його репліки великими літерами гріють душу й обіцяють родзинки стриманого гумору і мудрості. У "Жнеці" Смерть виходить на перший план. Він стає смертним і намагається прожити насичене людське життя (точніше, те, що від нього залишилося). Ця сюжетна лінія цікава, сповнена переживань і філософії - бездоганна. АЛЕ!!! Друга сюжетна лінія - про чарівника Невидної академії Кошеля Бука, який мав померти, але не помер, ставши "немертвим" (через те, що Смерть усунули від справ) - це якийсь сумбур і абсурд! Майже щоразу, як оповідь перемикалася на перипетії чарівників, я ловила себе на думці: "Що за маячня? Навіщо я це читаю?" Чого варті лише живі одержимі візки... Прикро, що ця маячня займає в книзі набагато більше місця, ніж власне Смерть! Тож не можу погодитися з тими, хто вважає другу книгу циклу "Смерть" кращою за першу. Тим не менше, її теж варто прочитати. Як і завжди, якість книги від "Видавництва Старого Лева" на висоті. Особливо мене радували й дивували примітки перекладача. Адже з'ясувалося, що "Жнець" рясніє відсиланнями: до реальних історичних фактів, фольклору, вестернів, фільмів про Індіану Джонса, фільму "Чужі", гри "Монополія", австралійського пива, рекламного ролика шоколаду та інших цілком реальних речей.