Життя попереду
Паперова книга | Код товару 860136
Yakaboo 4.8/5
Автор
Ромен Гарі, Еміль Ажар
Видавництво
Фабула
Серія книг
Століття
Мова
Українська
Рік видання
2018
Рік першого видання
1975
Перекладач
Марина Марченко
Кількість сторінок
240

Усе про книжку Життя попереду

«Життя попереду» - одна з найбільш пронизливих, відвертих, драматичних і зворушливих книг другої половини ХХ століття. Десятирічний Мохамед - усі його звуть Момо - живе в паризькому районі Бельвіль, населеному арабами, чорношкірими африканцями і євреями, в притулку, який тримає мадам Роза, колишня ув'язнена табору Аушвіц. Матері більшості дітей, яких виховує Роза, - повії, які платять копійки за утримання своїх чад. Момо змушений самотужки боротися з життям і за життя, коли ж мадам Роза з часом стає абсолютно безпорадною, саме він допомагає їй виживати і залишається з нею до останньої години.

Роман, написаний в 1975 році, був удостоєний Гонкурівської премії, і таким чином Ромен Ґарі став єдиним письменником у світі, який двічі, але під різними іменами, ставав гонкурівським лауреатом.

Характеристики
Автор
Ромен Гарі, Еміль Ажар
Видавництво
Фабула
Серія книг
Століття
Мова
Українська
Рік видання
2018
Рік першого видання
1975
Перекладач
Марина Марченко
Кількість сторінок
240
Рецензії
  •  
    «Життя – це штука не для всіх»... 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ромен Гарі є майстром фраз. «Довгий час я не знав, що я араб, бо ніхто мене не ображав. "Мене напоумили тільки в школі».«Коли довкола нема нікого, щоб вас любити, самотність перетворюється на жир».
    «Вже давненько ніхто нічого не розуміє, залишилось тільки дивуватися»...
    У цій книзі Ромен Гарі звернувся до теми паризького дна, де співіснують всі національності і релігії. Його спостереження над життям проникливі, а сатира гостра і цинічна... Це історія розказана 14-річним підлітком... Було гірко і так реалістично читати про долі всіх, хто там жив...
    Так от, - є в Парижі такий квартал - Бельвіль - місце, де проживають не французи, а євреї, араби і чорні. І живе серед всієї цієї братії шибеник Момо - тямущий, спритний, не по роках дорослий, ні разу не освічений, але такий навчений життям арабський хлопчисько. Він вміє все: підтирати малюків, красти, філософствувати про життя, істерити, бігати за продуктами і обманювати дорослих. У нього немає тата, зате є таємниця походження. Є гроші, спущені в каналізацію. Немає їжі, зате є красуня Лола - трансвестит з Булонського лісу. Немає мами, зате є стара єврейка Мадам Роза, яка виховує дітей повій...
    ...Це історія хлопчика, якого недолюбили. Він краде яйця в магазині в надії привернути хоч якусь увагу до себе. Йому хочеться мати сім'ю, а натомість отримує лише посмішки, обнадійливі, як йому здається, але такі байдужі насправді. Він ридає, коли дізнається, що можна прожити ціле життя без любові... Малюка Момо хочеться усиновити одразу.
    Читала, що роман приніс Ромену Гарі другу Гонкурівську премію - випадок, єдиний в історіі. Книга гідна премії. Раніш я не була знайома з творчістю автора Еміль Ажар або Ромен Гарі. І як же я рада, що відкрила його для себе. Чудовий автор, чудова книга. У книзі багато гумору, але часто він гіркий, і книга зовсім не відноситься до гумористичних, це скоріше драма життя багатьох людей. Книга про самотність і в той же час про споріднені душі. Арабський хлопчик і єврейська жінка, що виховала його... підкорили мене. Їх любов, їх турбота один про одного це все, що у них є. І вона ця любов часом така гірка.
    У книзі всі персонажі написані з такою любов'ю - і повії, і доктор і старий продавець килимами і все..., так співчуваєш їхньому життю, що часом забуваєш, що вони вигадані ), здається, що вони ось поруч, живі.

    Проблеми підняті автором, були в далекому 1975 році актуальні і зараз. Я бачу сучасну Францію. І хочеться думати, що у хлопчика.., що у всіх цих хлопчиків..
    ... все буде добре...
  •  
    Сильна маленька людина 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це зворушлива і прониклива історія про хлопця на ім’я Мохамед (скорочено – Момо), який прожив усе своє дитинство у квартирі мадам Рози у Бельвілі, кварталі для іммігрантів та нелегалів, передмісті Парижу. Мадам Роза була вже жінкою в літах і заробляла тим, що брала на утримання дітей повій. Їх було в мадам Рози достатньо багато, вони змінювали один одного (когось забирали радні батьки або родичі, когось усиновляли); хтось був у мамам Рози тимчасово, а хтось жив у неї роками. Момо був одним із таких дітей. Він прожив у мадам Рози близько десяти років, і, не дивлячись на труднощі віку і стосунків, вони були прив’язані один до одного.
    Але час ішов, мадам Роза почувалася гірше із кожним днем і вже не могла навіть спуститися з квартири. І тоді Момо, якому на той момент вже виповнилося 14 років, узяв на себе піклування про неї. Усі сусіди, серед яких були нелегали, повії, наркомани, як могли допомагали дітям на утриманні мадам Рози: вони давали їм харчі, бігали за лікарями, носили на руках мадам Розу на прогулянку, підтримували дітей. Натомість сам Момо, розуміючи скорий кінець усього минулого життя (мадам Роза могла скоро померти, вона вже не сплачувала за квартиру, що винаймала, і діти будь-якої миті могли опинитися на вулиці), прагнув «зачепитися» десь, знайти собі прихисток. Момо був з мадам Розою до кінця і навіть трохи довше.
    Усі казали Момо: «У тебе все життя попереду», але в його 14 років він «ковтнув» дорослого життя, і то було його справжнє життя.
    Важко читати про долі дітей, які були викинуті дорослими напризволяще, але залишалися справжніми людьми. Натомість у свої підліткові роки вони були здатними на те, на що неспроможні навіть дехто дорослих.
Купити - Життя попереду
Життя попереду
134 грн
Немає в наявності
 
Інформація про автора
Ромен Гарі
Ромен Гарі

Класик французької літератури Ромен Гарі мав досить посереднє відношення до Франції при народженні. Він народився у Вільно, місті, яке на той час належало Російській імперії. Мати Гарі - єврейська провінційна актриса, ким був батько письменника сьогодні дуже складно сказати. Справжнє ім'я хлопчика - Роман Кацев, він народився 8 травня 1914 року. Хлопчик навчався у Варшаві до того, як його мати вир...

Детальніше

Рецензії Життя попереду

  •  
    «Життя – це штука не для всіх»... 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ромен Гарі є майстром фраз. «Довгий час я не знав, що я араб, бо ніхто мене не ображав. "Мене напоумили тільки в школі».«Коли довкола нема нікого, щоб вас любити, самотність перетворюється на жир».
    «Вже давненько ніхто нічого не розуміє, залишилось тільки дивуватися»...
    У цій книзі Ромен Гарі звернувся до теми паризького дна, де співіснують всі національності і релігії. Його спостереження над життям проникливі, а сатира гостра і цинічна... Це історія розказана 14-річним підлітком... Було гірко і так реалістично читати про долі всіх, хто там жив...
    Так от, - є в Парижі такий квартал - Бельвіль - місце, де проживають не французи, а євреї, араби і чорні. І живе серед всієї цієї братії шибеник Момо - тямущий, спритний, не по роках дорослий, ні разу не освічений, але такий навчений життям арабський хлопчисько. Він вміє все: підтирати малюків, красти, філософствувати про життя, істерити, бігати за продуктами і обманювати дорослих. У нього немає тата, зате є таємниця походження. Є гроші, спущені в каналізацію. Немає їжі, зате є красуня Лола - трансвестит з Булонського лісу. Немає мами, зате є стара єврейка Мадам Роза, яка виховує дітей повій...
    ...Це історія хлопчика, якого недолюбили. Він краде яйця в магазині в надії привернути хоч якусь увагу до себе. Йому хочеться мати сім'ю, а натомість отримує лише посмішки, обнадійливі, як йому здається, але такі байдужі насправді. Він ридає, коли дізнається, що можна прожити ціле життя без любові... Малюка Момо хочеться усиновити одразу.
    Читала, що роман приніс Ромену Гарі другу Гонкурівську премію - випадок, єдиний в історіі. Книга гідна премії. Раніш я не була знайома з творчістю автора Еміль Ажар або Ромен Гарі. І як же я рада, що відкрила його для себе. Чудовий автор, чудова книга. У книзі багато гумору, але часто він гіркий, і книга зовсім не відноситься до гумористичних, це скоріше драма життя багатьох людей. Книга про самотність і в той же час про споріднені душі. Арабський хлопчик і єврейська жінка, що виховала його... підкорили мене. Їх любов, їх турбота один про одного це все, що у них є. І вона ця любов часом така гірка.
    У книзі всі персонажі написані з такою любов'ю - і повії, і доктор і старий продавець килимами і все..., так співчуваєш їхньому життю, що часом забуваєш, що вони вигадані ), здається, що вони ось поруч, живі.

    Проблеми підняті автором, були в далекому 1975 році актуальні і зараз. Я бачу сучасну Францію. І хочеться думати, що у хлопчика.., що у всіх цих хлопчиків..
    ... все буде добре...
  •  
    Сильна маленька людина 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це зворушлива і прониклива історія про хлопця на ім’я Мохамед (скорочено – Момо), який прожив усе своє дитинство у квартирі мадам Рози у Бельвілі, кварталі для іммігрантів та нелегалів, передмісті Парижу. Мадам Роза була вже жінкою в літах і заробляла тим, що брала на утримання дітей повій. Їх було в мадам Рози достатньо багато, вони змінювали один одного (когось забирали радні батьки або родичі, когось усиновляли); хтось був у мамам Рози тимчасово, а хтось жив у неї роками. Момо був одним із таких дітей. Він прожив у мадам Рози близько десяти років, і, не дивлячись на труднощі віку і стосунків, вони були прив’язані один до одного.
    Але час ішов, мадам Роза почувалася гірше із кожним днем і вже не могла навіть спуститися з квартири. І тоді Момо, якому на той момент вже виповнилося 14 років, узяв на себе піклування про неї. Усі сусіди, серед яких були нелегали, повії, наркомани, як могли допомагали дітям на утриманні мадам Рози: вони давали їм харчі, бігали за лікарями, носили на руках мадам Розу на прогулянку, підтримували дітей. Натомість сам Момо, розуміючи скорий кінець усього минулого життя (мадам Роза могла скоро померти, вона вже не сплачувала за квартиру, що винаймала, і діти будь-якої миті могли опинитися на вулиці), прагнув «зачепитися» десь, знайти собі прихисток. Момо був з мадам Розою до кінця і навіть трохи довше.
    Усі казали Момо: «У тебе все життя попереду», але в його 14 років він «ковтнув» дорослого життя, і то було його справжнє життя.
    Важко читати про долі дітей, які були викинуті дорослими напризволяще, але залишалися справжніми людьми. Натомість у свої підліткові роки вони були здатними на те, на що неспроможні навіть дехто дорослих.
  •  
    Угору-униз сходами життя
    «Люди тримаються за життя більше, ніж за будь-що, це навіть дивно, коли подумаєш, скільки інших гарних речей є у світі».

    Світ Ромена Ґарі тхне гнилизною й мороком. Серед усього цього - круті сходами, по яких підіймається стара єврейка мадам Роза, яка виховує дітей французьких повій, яка свого часу також була повією, а тепер-от стала нянькою для цих покинутих маленьких людей. Від імені одного з вихованців мадам Рози й ведеться повість.

    Тут немає цензури. Повії? Нехай. Повія-трансвестит? Добре. Життя в нужді, у жорстокості, молодість поряд зі старістю, мертве тіло й жахи минулого? Тільки так. Прекрасне життя, життя, як воно є. Та поряд із цією безнадією і відразою є ще щось. Щось, що підозріло схоже на Надію.

    Життя старої мадам Рози закінчується, і це сумно, бо так мало хорошого було в її житті, так мало... Але життя дітей, життя головного героя - воно лише починається. Нехай безрадісно, так безнадійно, але починається. Початок тим і прекрасний: ти ніколи не дізнаєшся, яким буде кінець, аж допоки не пройдеш увесь шлях. Від початку до кінця. Знизу догори сходами нікчемного людського життя.
  •  
    Сильна книга
    Коли оповідь в книзі веде дитина - це сто відсоткова гарантія того, що я її дочитаю. Адже дитина бачить світ, дорослий світ зовсім не таким як ми, дорослі. Так і в цій історії, яку розповідає нам хлопчик Момо, який не має тата і мами, але має жінку Розу, яка доглядає за ним та за іншими дітьми, яких народили повії. Ситуації, що трапляються з головним героєм подані з гумором, але приправлені гіркотою. От читаєш і ніби смішно, але в той же час і ні. Місцями на очі навертаються сльози, так хочеться Момо обійняти, пригорнути, поговорити і стати йому справжнім другом. Розповісти всю правду про реалії життя, але тут усвідомлюєш, що цей маленький хлопчика знає більше за тебе і взагалі розвинутий не на свій юний вік, а в рази краще. Всі герої книги дуже майстерно змальовані автором. І відчувається, що кожного, про кого є згадка на сторінках ти знаєш насправді. Глибока історія, яка заставляє задуматись над серйозними речами. Наприклад, як от нерівність між білошкірими і чорношкірими, несправедливість, цінність життя людини. Я дуже задоволена, що до моїх рук потрапила ця книга. Історія місцями страшна, але так і тримає і не відпускає, навіть коли дочитаєш її до крапки останньої сторінки. Адже ще кілька днів ти все прочитане обдумуєш та обмірковуєш. Раджу.
  •  
    Потрібно любити
    Книга про життя вустами десятирічного хлопчика араба - Момо.

    Він не має батьків, живе в притулку з іншими дітьми повій на утримуванні мадам Рози - старої єврейки, яка пережила концтабір Освенцим, а після торгувала своїм тілом, щоб вижити. Та на старість професія перестала бути актуальною - так і з'явився притулок.

    І от, ця єврейка - все, що є в Момо. Але з кожним днем старість дає про себе знати, а смерть повільно, але впевнено крокує до Рози, а бідний хлопчик все те описує, як звичайні речі, він розуміє, що скоро залишиться один, а що далі?

    Мені так було шкода дитини! Це страшна, болюча книга. Хотілось його забрати геть, обійняти, сказати, що все буде добре. Життя попереду. Але Момо, бідний Момо - все те пережив сам та після того всього, з порушеною психікою, без любові, підтримки, тепла, все одно казав, що потрібно любити.

    І ці слова назавжди закарбувалися в моєму серці.

    Недарма Ромен Ґарі за цей роман отримав Гонкурівську премію, от недарма. Такі історії, книги, де все описує дитина - страшні, морально важкі, але їх потрібно читати, щоб трішки задумуватись над власним життям.
  •  
    Життя попереду
    Мадам Роза - стара єврейка і колишня повія. Багато років тому вона відійшла від справ, бо ,,в такій професії рано чи пізно приходить час, коли займатися проституцією стає неетично,, . Мадам Роза давно перестала приваблювати клієнтів, тож довелося взятися за нову справу аби вижити і не померти з голоду. Отже, вона у себе вдома організувала пансіонат (чи то притулок) для дітей таких же жінок, якою сама колись була. ,,Бо жінки, які займаються проституцією, не мають права на материнство. Вони бояться, що їх позбавлять прав, і переховують своє дитя, щоб його не забрали,, . Серед тих дітей (арабів, євреїв, чорношкірих африканців і т.д.) особливо виділяється малий араб-мусульманин Мухамед , якого всі називають Момо, і власне від імені якого і ведеться вся ця розповідь.
    Момо - по-дитячому безпосередній, але думки та емоції, що часто переповнюють його аж зовсім не дитячі. А ще стару мадам Розу та дорослішаючого хлопчика поєднує надзвичайна любов, без якої ні одному, ні другому не вижити в нашому світі. Цій любові не можуть зашкодити ні злидні, ні хвороби, ані навіть смерть...
    Книга просто надзвичайна! Рекомендую
  •  
    Нелегкое детство
    Ромен Гари - один из тех писателей, который раскрывает в описании повседневных вещей и поступков их глубинную сущность, которую многие могут и не замечать. Его произведения, с одной стороны, читаются легко и написаны понятно, но, с другой стороны, ком в горле и тяжёлые ощущения после чтения. Как и в этом романе.
    Момо с ранних лет прожил в доме мадам Розы, приютившей у себя в квартире детей, сомнительные матери которых не могли заботиться о них. Момо прожил у мадам Розы дольше всех и многое повидал. Когда Момо было 14, мадам Роза уже была не в силах просматривать за детьми, и Момо взял огромную часть её работы и ответственности на себя. Он делал даже ту работу, о которой никто не просил и не подозревал. Он был последним на жизненном пути мадам Розы.
    Удивительно и страшно, через что прошёл этот мальчик, оставаясь до конца преданным человеку, к которому был привязан с детства. Очень эмоциональная история, местами - мерзкая, местами - трогательная, местами - смешная и грустная одновременно.
  •  
    Пронизливий Ромен Ґарі
    Я вже багато разів говорила про глибинність і пронизливість, з якими Ромен Гарі писав свої твори. Реалістичний настільки, що часом болюче натуралістичний, він залишається вірним своєму посланню - показати долі тих, хто лишився на узбіччі. Тому в книзі "Життя попереду" малий Момо - виховується у притулку колишньої повії. Пристаріла дама збирає біля себе дітей таких жінок, турбується про них як може. Але Момо займає особливе місце в її серці. Він любить її, щиро і без корисливості.
    Здавалося б, у романі поєдналися дві непоєднувані теми: дитинство і безпросвітність існування. Але Момо може тільки здогадуватися, що буває інакше. Він ні за що у світі не проміняє любу Розу на оте "інакше". Залишається з нею до кінця, коли інші покинули. Фінальна сцена, безумовно, дуже драматична: маленький хлопчик біля смердючого трупа.
    Такими вражаючими епізодами автор показує недосконалість суспільства, оголює його недоліки з безжальністю. Але, як на мене, не засуджує. Хай висновки робить читач. Чи, можливо, він адресував ці образи тим, хто знаходився при владі і міг хоч якось впливати на ситуацію? Нам залишається тільки здогадуватися і читати його чудові книги.
  •  
    Жизнь маленького, но взрослого человека
    Это роман о том, как дети способны оставаться настоящими людьми даже в самых ужасных условиях жизни и невероятно сложных (даже для взрослых) ситуациях.
    Мадам Роза жила в пригороде Парижа. Её основным заработком были дети легкодоступных женщин, которые из-за специфики работы не могли держать их при себе и отдавали на содержание другим женщинам. Момо провел у мадам Розы десять лет и на свои 14 лет видел в жизни немало. Многие дети сменяли друг друга, но Момо так и оставался в квартире мадам Розы. Со временем он стал ей помогать и заботиться о других детях. Но время неумолимо, и скоро сама мадам Роза будет нуждаться в опеке и заботе, и именно Момо будет рядом с ней до конца.
    Вроде бы, в книге нет никаких описаний страшных испытаний или ужасов бродячей жизни, но книга читается психологически сложно, поскольку понимаешь, через что прошел этот ребенок.
    Очень удивили взаимоотношения Момо, мадам Розы и соседей - все, как могли, им помогали, ведь каждый мог оказаться в таком же положении.
    Грустная, невероятно эмоциональная и глубоко психологическая книжка.
  •  
    треба любити
    Нам оповідається історія дитинства від лиця арабського хлопчини Мохамеда, але йому не подобається коли його так називають, тому він просто - Момо. Він виховується немолодою єврейкою, пережившою Освенцим, пані Розою у не вельми благосприятливому районі Парижу - Бельвілі (у ньому живуть євреї, араби та темношкірі). Вона працює опікуном для дітей матері котрих працюють своїм тілом, себто повій. Здавалось б, чотирнадцятирічний хлопчина, котрий покинутий і перебуває серед такої неповноцінності повинен зійти на манівці. Незважаючи на це, Момо будучи не по роках дорослим, не почувши жодного шкільного дзвонику, володіє дуже глибокою життєвою мудрістю. Не має собаки, але є гроші котрі є викинуті в каналізацію. Не має їжі, але є добросердечний трансвестит мадам Лола. Не має матері, але є мадам Роза, котра виховує дітей проституток.
    Спочатку видаватиметься, що стосунки між мадам Розою та Момо є звичними для одного з десятка дітей: певні докори, сварки за збитки та звинувачення за, мовляв, ненормальність тощо. Однак, часто буває, що дії кардинально можуть відрізнятися від мотивації.
    За іронією долі, мадам Роза тяжко захворіла, а найстаршим між іншими був Момо, і саме він доглядатиме за нею. Дуже зворушливо було спостерігати за розвитком думок і дій. Про те, як маленький Момо, будучи арабом за походженням, віддає всі свої сили і тепло людині, яка його виростила, старій єврейці Розі. Доволі кумедна ситуація, з точки зорі політичних особливостей цих народів, чи не так? Але коли люди стають самотніми, певні расові та інші характеристики йдуть на другий план, що витісняється теплом душі і любов'ю до ближнього.
    Пара самотніх та дуже зранених душ, засвідчивши, мабуть, всьо несправедливість світу утворюють просто неймовірно глибокий екзистенційний зв’язок. До самої смерті ближнього...

    Слід зауважити, що ви не знайдете і не дочекаєтеся поділу оповідання на частини, глави і т.д. Роман є цілісним, почасти навіть потоком думок, що ще глибше затягує у внутрішній світ героя.
  •  
    Сильних людей життя не зламає.
    Ромен Гаррі "Життя попереду" розповідь про жінку, в минулому була ув"язнена в таборі Аушвіц, яка в Парижі створила притулок для дітей, які народилися не від щасливого шлюбу, а від гарування їхніх матерів в будинках повій. Я не осуджую цих жінок. Кожен заробляє як і вміє і може саме в цей момент життя. Я щиро рада вчинку Мадам Рози, яка спочатку отримувала кошти на утримання діток і маленький заробіток, пізніше кошти почали надходити рідко, а потім і зникли, не залишила дітей, не викинула їх на вулицю, а до останніх днів свого важкого життя була поруч.
    Історія ведеться від імені хлопчика, араба Мохамеда. Спочатку мені здавалось, що йому 10 років, пізніше як виявилося 14 років. Ця дитина старається заробляти свої перші гроші. Не втрачає віру життя і сподівається на одужання Мадам Рози. Важко уявити настільки важко було маленькій дитині доглядати, за дорослою і щей не худенькою старшою жінкою. Прив"язаність настільки сильна була між ними, що хлопчиків не боявся ні поліції, ні складнощів по догляду за хворою людиною і до останнього подиху був поруч.
    Книга, яка не лишить байдужою, напевне жодну людину.
  •  
    Жизнь ребенка
    Тяжелый, но увлекательный роман о жизни на окраине Парижа, о тех испытаниях и совсем не детских заботах, которые вынес Момо, мальчик, всю жизнь проживший на содержании у мадам Розы и ставший свидетелем ее тяжелого угасания.
    Тучная и сварливая мадам Роза брала на содержание детей неблагополучных женщин. Момо не помнил свою маму и с ранних лет до 14-летия прожил у мадам Розы. Дети менялись, но Момо оставался с ней, даже когда уже никто не платил за его содержание. Мадам Роза была нагловата и криклива, но Момо был ей признателен за то, что она хоть как-то заботилась о нем. Но однажды мадам начала угасать, потом перестала выходить из дома, и Момо был последним из ее воспитанников, кто оставался с ней до конца, заботился о ней и провел ее в последний путь, хоть ему это было очень нелегко. Мне кажется, Момо боялся одиночества, ведь никому, кроме мадам Розы, он не был нужен, хотя и был вполне самостоятельным подростком. В романе впечатляют отношения соседей: с одной стороны, мадам Розу не очень жаловали, но с другой стороны, никто не бросил ее и Момо в трудную минуту.
    Великолепный, глубокий роман.
  •  
    Пронизливий роман
    Момо живе в Парижі. Він один з тих дітей яких утримує мадам Роза. Вона колишня ув‘язнена табору Аушвіц, яка виховує дітей більшості матерів котрих повії, які платять копійки за виховання їхніх дітей. Дітей приводять матері, і згодом забирають. Але Момо все чекає поки заберуть і його, але цього не стається. І вони з мадам Розою залишаються жити удвох. Маленький Мохамед, якому всього лиш 10 років, і зріла жінка мадам Роза, яка пережила табір Аушвіц. В їхніх серцях стільки болю. У кожного з них свій біль. Ці чужі люди стали найближчими в житті один одного, аж до останнього подиху.
  •  
    Неймовірна історія про людяність
    Вражаюче. Книга одразу про все: про життя та смерть, про людяність і жорстокість. Мені було так невимовно жаль маленького Момо і його опікунку мадам Розу, буквально до сліз, бо життя жорстоке і несправедливе до них обох.
    Автор так майстерно описав абсолютно трешове середовище очима дитини, що я і сама ніби там побувала. Оточення хлопчика - ніби Вавилон: тут є буквально хто завгодно. Повії, сутенери, африканські мігранти, араби та євреї, трансвестити, наркомани, лікар та мудрий старий торговець килимами - ось оточення, що формує світогляд маленького хлопчика. При тому, серед цієї строкатої публіки насправді багато добрих сердець, і вони своїми людяними вчинками показують, що ким би ти не був, але важливо залишатися Людиною.
    Однозначно читатиму Ромена Ґарі ще, бо для мене "Життя попереду" залишила довгий післясмак.
 
Характеристики Життя попереду
Автор
Ромен Гарі, Еміль Ажар
Видавництво
Фабула
Серія книг
Століття
Мова
Українська
Рік видання
2018
Рік першого видання
1975
Перекладач
Марина Марченко
Кількість сторінок
240
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
84х108/32 (~130х205 мм)
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Шрифт
Minion
ISBN
978-617-09-3755-1
Вага
300 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література Франції
Література за періодами
Література XX ст.
 

Про автора Життя попереду