Найбільша проблема цієї книжки - вона не змогла пройти перевірку часом і простором. У тому сенсі, що Єрґович писав ці есе про війну 1993-1995 року у Боснії і Герцеговині для тих днів, і тих людей. І схоже, не розраховував, що хтось її видасть через 15 років. Це воєнні замітки для внутрішньої кухні: там маса імен хорватських, сербських боснійських діячів, коротка довідка про яких внизу сторінки взагалі не допомагає зрозуміти, чому я про все це читаю. Якісь безкінечні описи дрібних, містечкових подій. Це не вина автора, він писав це не для мене. Мабуть для його аудиторії в 90і це була суперактуальна і глибока проза. Війну на Донбасі та бої на території колишньої Югославії можна, звісно, співставляти, шукаючи якісь точки дотику. Але це таки дві різні війни, з різним бекгранундом, з різними конотаціями. І тому приміряти на нас висновки і спостереження автора я б не стала. Що, єдине, резонуло мені, і з чим я згодна: і переможцям, і переможеним сниться велика воєнна перемога. Але, зрештою, програють по-своєму усі. Бо навіть ті, хто виграє війну, багато втрачає в процесі.

Мілєнко Єргович боснійський і хорватський письменник, автор численних романів про Боснію і Хорватію, автор поетичних збірок. Народився в Боснії, де закінчив Сараєвський університет. «Жертвам сниться велика воєнна перемога» книга есе і воєнних замальовок про війну в Боснії і Хорватії написаних протягом 1993-1995 року для різних газетних видань. До речі переклад на українську став першим перекладом цієї книжки, яка вийшла в 2006 році. Книжка є близькою для нас, адже в ній є багато паралелей з російсько-українською війною, котра триває зараз. Мене навіть не здивувало, що Сербія використовувала ті самі методи пропаганди, що зараз використовує Росія, а саме намагання все показати все, як громадянський конфлікт. Єргович називає цю книжку суб’єктивною, але будь яка людина, котра переймається долею свого народу буде суб’єктивно. Книжка читається легко, із нею дізнаєшся не тільки думку автора про події, які він описує, але поглиблюєш свої знання та відомості про Балкани та народності, які її населяють. Наприклад, яка різниця між боснійськими хорватами і загребськими хорватами, що македонці то інша нація, а не серби, як говорить белградська пропаганда. Цю книжку варто читати всім, для особистого формування своєї позиції про війну ту далеку, як і про ту сьогоднішню, всі війні однакові. Книга виготовлена якісно, тільки нехай видавництво визначиться, чи це переклад з хорватської чи сербської.

«Наша і ваша війни відрізняються», - пише у вступі до україномовного видання своєї книги «Жертвам сниться велика воєнна перемога» боснійський і хорватський письменник Міленко Єргович. Але, читаючи цю його книгу, я майже на кожній сторінці знаходила аналогії між війною у Боснії та війною на сході України. Ось Єргович пише, як ЗМІ однобоко висвітлювали новини під час облоги Сараєва. Нібито це самі боснійці обстрілювали свої житлові квартали. Нічого не нагадує? Ось представники Європи виказують свою «стурбованість» подіями у Сараєво, але не роблять нічого (або майже нічого) для порятунку мешканців. Так, це велика політика, яка дозволяє висловлювати свою «занепокоєність», погрожувати агресору, надавати гуманітарну допомогу постраждалим, але не більше. Європейцям було дуже шкода боснійців, але потім тему війни на Балканах з телеекранів посунула інша, більш цікава тема, або просто з плином часу війна десь у Східній Європі набридла цивілізованому світу. Так само війна на сході України у перші два роки була головною темою в Європі, а тепер багато хто з європейців і не знає, що ця війна досі триває. Ми більше не в тренді, як колись і боснійці. Ось представники UNPROFOR (миротворча місія ООН у Хорватії та Боснії і Герцоговині) заплющують очі на неприпинення вогню з боку сербів, а потім навіть грають у футбол з бійцями Радована Караджича. Чим не представники місії ООН на Донбасі, які не бачать там російських військових та техніки і роблять селфі з бойовиками? Звісно, є у наших воєн і відмінності, з цим безглуздо сперечатися. Проте не буду тут про це. Цікавий факт: Єргович пише, що, коли настала мить підписання мирної угоди, він та його друзі літератори були впевнені, що боснійці (а особливо військові) не погодяться з цим рішенням. Адже за роки війни вони втратили так багато своїх співвітчизників, друзів і побратимів, що мріяли лише про «велику воєнну перемогу». Проте першими, хто з радістю прийняв підписання миру були саме військові, бо їм набридла війна. Невже і у нас буде так? Єргович впевнений, що у сучасному світі не може бути «великої перемоги» у війні, а може бути лише мирна угода, яка хоч і не повністю, проте влаштує всі сторони конфлікту. Тому ця книга не лише документальні свідчення очевидця Боснійської війни, але й привід замислитися над сьогоденням та провести історичні паралелі. Після багатьох років переховування військові злочинці Радован Караджич і Ратко Младич постали перед Гаагзьким трибуналом у були засуджені до довічного ув’язнення. Сподіваюсь, що колись така ж доля чекає і на Володимира Путіна.