Женщины Лазаря

Закрыв эту книгу, задумалась: к какому жанру ее отнести? Семейная сага, женская проза, исторический экскурс длиною в XX век, производственный роман о физиках и артистах балета? Наверное, будет точнее назвать «Женщин Лазаря» настоящей литературой, которая пробуждает давно позабытые эмоции и долго не выходит из головы.
Страница за страницей, расплетая причудливые узоры судеб героев, поражаешься, какой разной может быть любовь. Для Маруси она – преданная, земная и мудрая, для бездушной Галины Петровны – сродни предательству, для Лидочки – мечта сбывшаяся, для Лазаря – фейгеле, птичка, которая так и не села на ладонь. Собственно, ни у кого из персонажей счастья полного и абсолютного не случилось, но от этого они только становятся ближе и понятнее. Все как в жизни, нам всегда нужно больше, чем имеем.
Даже гений получает не все. А Лазарь – гений, один из создателей атомной бомбы (вряд ли стоит искать точных соответствий с реальными учеными, но ассоциации сами собой, конечно, возникают), считал себя вправе диктовать условия власть предержащим, умел в самые голодные годы достать пирожные для любимой женщины, но сделал ошибку в главной формуле своей судьбы. Ведь в жизни от перемены мест слагаемых ответ меняется кардинально, больно аукаясь в следующих поколениях. И все же Степнова недаром дала своему герою библейское имя: Лазарю удается переломить рок своей семьи после смерти. И пусть финал получился сказочным. Если на небесах кто-то за тебя просит, на земле чувствуешь себя увереннее.
Кстати, пусть вас не смущает название романа. Помимо женщин и, конечно, главного героя, в нем немало чудных мужских персонажей. Мне особенно запомнился один ведущий ученый, который взял вторую ставку и мыл по ночам полы в институте, чтобы расплатиться за квартиру. А его жена так об этом и не узнала. Так что любовь – это не только для женщин…

Якщо бажаєте захопитися – захопіться цією книгою. Бо справді хороша книга не змусить вас шкодувати за втраченим часом. Вона цікава своєю формою, сюжетними особливостями, жіночими персонажами, що так рідко зустрічаються в російській літературі в такому напрочуд реалістичному, жорсткому і водночас людяному обрамленні. От чесно, заради таких от чудово продуманих особистостей книжкових героїв хочеться читати, читати й читати – знаходити нових авторів, нові книжки, нові історії. Ну дуууже вже гарно написано! Від мови авторки отримуєш просто нереальне задоволення! А сам текст – згрібаєш в жменю і швидко ковтаєш. Про що книга? Та про життя! Усе найкраще ми пишемо з життя, про те, що нам відоме: що споглядаємо, що почуваємо, що думаємо. Певно, ця книга – одна із тих, що має так багато важливого і потрібного, і кожен схопиться в ній за щось своє. Бо настільки вона різнопланова! Вона про відносини, про витівки долі, про любов у найрізноманітніших проявах: наївну, маніпулятивну, смиренну, відчайдушну, безнадійну. Тут проживаєш сторінки контрастами, і єдине про що тільки можна бажати – щоб авторка дописала іще сторіночку, а потім ще, і ще…

Об этой книги я услышала несколько лет назад. Маленькая аннотация о ней не произвела на меня впечатление, но название запомнила. Ещё не один раз, я откладывала встречу с этой книгой. И вот время пришло...
С первого абзаца романа, вызывает восхищение словесный стиль автора. Так просто, и так изысканно "плетется кружево" повествования. Пока,не зная, что меня ждет в романе дальше, я начинаю наслаждаться метафорами и сравнениями автора, её речевыми оборотами и владением слова!
Я не буду описывать сюжет романа, скажу только, что он захватывает полностью. Он интересен.
С трудом отрывалась от повествования, хотела дочитать сразу до конца. В перерывах между чтением, строишь гипотезы о дальнейшем жизненном пути героев. Книга, хоть и имеет карманный формат( это единственный недостаток), её не стоит читать где-то в транспорте или между делом.
"Женщины Лазаря"- это, правда, современная классика, и её хочется читать спокойно и вдумчиво. Роман не может оставить кого-то равнодушным. Читайте и наслаждайтесь!

Книга, яка не залишає байдужим та змушує задуматися про прочитане. Бажання обговорити її з кимось стає нестерпним!
Головного героя - Лазаря Ліндта - обожнюють жінки. Він геніальний вчений, що впевнено зайняв своє місце в суспільстві й галузі, везунчик, якому здається все легко дається. Його друзі готові заглядати йому до рота і пишаються дружбою з ним, опоненти частково побоюються, частково поважають і здається, що він має абсолютно все про що маже мріяти чоловік його віку й соціального статусу. Але... він немає щирого взаємного кохання, хоча мав аж трьох жінок.
По суті герой забирає в Марусі, Галини й Ліди те, чого немає сам - щастя в особистому житті, адже не може нещасливий чоловік зробити когось щасливим. Частково це історія про зламані долі, про одне велике кохання і примирення зі своєю долею.
Мова твору дуже легка й образна, вона ллється піснею, що коли читаєш не помічаєш як минає час. Герої не залишають байдужими, їм співчуваєш, деякі з них дратують, деякі безвольні і він цього просто скаженієш. Книга залишає післясмак.

Історії життя звичайних та знаменитих людей, цікаві тоді, коли ти дізнаєшся про речі, які не стали надбанням громадськості, а були приховані від більшості очей.
Головний герой книги – фізик Лазар Ліндт, а сама книга розповідає про його стосунки з жінками. Так сталося, що у житті вченого було три представниці прекрасної статі, які так чи інакше вплинули на його долю.
Перша жінка – Маруся, Лазар любив її і ця любов була на все життя, проте вона була дружиною його друга, і про жодні стосунки на стороні вона навіть не думала, не те, що б прагнула їх реалізувати.
Другою жінкою була Галина, яка стала дружиною вже відомого вченого проте стосунки між Галиною та Лазарем важко назвати ідеальними, проте сім’я у них була досить міцною.
І третя жінка – це Лідія, онука Лазаря, яку він мав би любити без тями, саме так мають любити своїх нащадків, більше ніж дітей, і в цьому немає нічого дивного. Проте дівчинка живе в атмосфері, коли здається, що вона нікому не потрібна. І автор показує нелюбов до дівчинки через балет, яким вона займається. Відразу виникають асоціації про бездушну істоту, яка виконує механічні рухи, що називається танцем.