Відомий американський антрополог та історик є прибічником географічної історичної теорії. Тобто, на його думку, в історичній долі людства все вирішує саме географічне положення, яке, у свою чергу, створює певне середовище. Свою теорію дослідник грунтовно доводить, оперуючи логічними умовиводами та історичними фактами. Так, на його думку, перевага Євразійського континенту полягала саме в його протяжності по широті, тобто існування на великій площі схожого географічного середовища. Саме це дало значну перевагу людям, які населяли Євразію, що в майбутньому стало вирішальним фактором світового розвитку. На підтвердження своєї теорії автор говорить про те, що саме однорідний клімат сприяв одомашненню тварин та окультуренню рослин. Такий стан речей, у свою чергу, сприяв землеробству та надлишку продовольчих товарів. Збільшення кількості людства та його скупченість, тісне життя поряд з домашніми тваринами спричинило появу інфекційних захворювань. Всі ці фактори сприяли тому, що саме європейці поширили свою цивілізацію на інший світ. З одного боку вся інформація викладена в цій науковій праці виглядає напрочуд логічною, а з іншого боку викликає занепокоєння майбутнім людства, адже всі фактори, що спричинили розквіт сучасної цивілізації можуть призвести і до її занепаду.

Досить пізнавальна книга про те, яку роль природа (а саме географія, екологія, тваринний та рослинний світ) відіграла в розвитку людства. Автор дає досить ґрунтовне пояснення економічної та геополітичної ситуації, яка склалась на даний час (точніше на кінець ХХ століття) занурюючись в стародавню історію кожного з континентів. Перед нами постає полотно історії, яке відгалужуючись створює різні культурні пласти, які йдуть своїм розвитком в залежності від того в якому географічному полі опинились. На перший погляд може здатись, що автор все виправдовує і пояснює тільки географією та це не так. В книзі, як раз заперечується "географічний детермінізм" за яким людина просто додаток, який бере тільки наявні ресурси і нічого не створює. Навпаки, автор дає людині вирішальну роль у освоєнні довколишніх ресурсів і використанні їх у різноманітних ситуаціях, що потребує креативного начала, кмітливості і певної долі везіння. Взагалі це досить коротка історія людства, яка охоплює 13 тисяч років на 500 сторінках. З мінусів можу відзначити лише те, що автор досить часто любить повторюватись.

Шкільні та університетські курси з історії світу успішно надають знання щодо фактів і хронологічних подій від найдавніших часів до сьогодення, але, на жаль, не відповідають на багато запитань. Наприклад, як так сталося, що саме європейська цивілізація одного дня відправилася на завоювання решти світу – Америки, Африки, Океанії, а не навпаки – тубільне населення Америки не висадилося на європейські береги та не завоювало Європу? Впродовж тривалого часу в світі побутувала думка, що причини різного розвитку цивілізацій (в тому, що більш розвинені суспільства йшли захоплювати менш розвинені, суперечок не виникало) полягають у біологічних відмінностях – природжених здібностях людей, які заселяють ті чи інші території. На перший, хоча й дуже далекий від дійсності погляд, немає підстав сумніватися в тому, що на сьогодні існують території з поселеннями, які в наш час виглядають «примітивно» - прості ручної роботи житла, полювання на птицю та тварину, приготування їжі на вогнищі, відсутність електрики, використання кам’яних і дерев’яних знарядь тощо. Ну чим не причина пояснити таку відсталість расовими чинниками? «Як так сталося, що ви, білі люди, створили так багато карґо і привезли його на Нову Ґвінею, а ми, чорні люди, маємо так мало власного карґо?» - саме таке питання в липні 1972 року поставив Джареду Даймонду один із відомих на ту пору політиків острова Нова Ґвінея на ім’я Ялі (мається на увазі загальна сукупність матеріальних благ, яких не мали ново-ґвінейці). У той час науковець досліджував птахів і життя на Новій Ґвінеї, не так давно захистивши перед тим докторську дисертацію та спрямовуючи власні зусилля на дослідженні двох галузей – молекулярної фізіології та еволюційної біології та біогеографії. Водночас, комплексної відповіді на запитання Ялі майбутній автор ЗМС не мав. Натомість цей випадок підштовхнув Даймонда на більш прискіпливе дослідження людської еволюції, історії та мови. Книга «Зброя, мікроби і сталь» і є комплексною відповіддю на вищезазначене запитання Ялі. Як найбільш показовий епізод в історії людства щодо різниці в розвитку цивілізацій, є подія, що сталася в 1532 році, коли армія іспанського конкістадора Франсиско Пісарро, яка складалася зі 168 іспанців, під Кахамаркою перемагає 80-тисячне військо імператора інків Атавальпи – правителя найбільшої та найрозвиненішої у той період цивілізації Нового світу. Окрім того, що інкське військо чисельно переважало іспанське в 500 разів, надзвичайно вражає той факт, що серед втрат іспанців було лише… 2 поранених. Чому так сталося, що Пісарро полонив Атавальпу, а не навпаки – інки висадилися на іспанський берег і, зрештою, взяли в полон іспанського короля Карла І – монарха наймогутнішої держави Європи? Відповідь на це непросте запитання полягає в детальному вивченні географічних, кліматичних, культурних і технічних чинників, які лежали в основі виникнення та розвитку (або занепаду) будь-яких цивілізацій, зокрема, автор дуже детально розповідає про вплив на розвиток суспільств харчового виробництва, збудників хвороб, винайдення та поширення письма, а також - новітніх знарядь, зокрема, зброї. Надзвичайно цікава та захоплива книга.