Обкладинка тверда, гарний дизайн (чесно кажучи на нього і купився). Папір непоганої якості. Переклад наче непоганий, а от вичитано не дуже. Помилки рівня спелчека. Книга складається із роману (Закон ордену) та трьох оповідань. У романі йдеться про сумну долю Кестеля - мисливця за головами, який попри все намагається залишатися людиною. Перед нам розгортається історія із хитрого сплетіння доль декількох зовсім різних (і на перший погляд нічим не пов'язаних) персонажів у похмурому і жорстокому світі, де можуть вбити навіть за невдало кинутий погляд. Несправедливість, жорстокість, страшні таємниці, що приховує кожен із персонажів, а також здебільшого сумний фінал. Це все чекає на вас у романі. З іншого ж боку оповідання самі по собі не такі вже й цікаві і радше існують для доповнення світу, ніж як щось самостійне. Загалом книга мені сподобалася (хоча й оповідання значно слабші за роман). Щоправда спочатку мало що було зрозуміло, але з часом ми дізнаємося більше про світ, а сюжет потроху складається в одне ціле, немов той пазл. Із мінусів хотів би зазначити відсутність мапи. Для фентезі це дуже потрібна річ. Також стиль письменника. Оці короткі уривчасті речення, що мені нагадали раннього Сапковського. Спочатку я був подумав, що це просто через нестачу досвіду у письменника, хоча можливо це просто такий польський стиль? Отож якщо хочеться хочеться темного фентезі із динамічним хитро сплетеним сюжетом, де всі щось приховують, то це книга саме для вас.

Цю книгу я би рекомендувала читати усім любителям фентезі! Вона надзвичайно атмосферна. І хоч польський читач чомусь оцінив її не надто високо, для мене особисто це одне з найкращих і найцікавіших фентезі, серед усіх, які я читала. Трохи схоже на страшну казку для дорослих. Тут вам і лебедівни, і красуня, зачинена у вежі, яку стереже дракон, і живі лабіринти, і підземне місто, і чарівна корчма, і таємний жіночий Орден, і ще багато-багато іншого цікавого. Основна лінія сюжету досить проста - мисливець за головами Кестель зловив утікачку Алію Лов і повинен доставити її у місто Арґолан; але деталі, якими обростає сюжет, надзвичайно атмосферні. Тут історія складається, як пазл, де на початку читання ми маємо всього кілька шматочків, і лиш дочитавши книгу до кінця, можемо побачити усю картину цілком. Трохи пошматовано зображений сам світ, бо ми не бачимо його загальної картини, не знаємо, де саме відбуваються події. Відомо тільки, що існують Тринадцять об'єднаних князівств, які колись пішли війною на народ хон і майже повністю його винищили. Представники цього народу зіграють у цій книзі не останню роль. Окремо варто відзначити, які круті тут персонажі! Усі! І головні, і другорядні. Вони цікаві, непересічні, неординарні і надзвичайно харизматичні. Чого тільки варті Паяц і Дантель! Мої улюблені персонажі :) Дехто з читачів відзначав, що у Ґурського досить сухий стиль. І це дійсно так. У нього багато коротких речень. Але його стиль не позбавлений поетичності. Одним абзацом він може розповісти цілу історію! Це дуже круто! І при цьому у тексті немає зайвої "води", якою автори часто зловживають, щоб збільшити кількість знаків. Окрім самого роману "Закон Ордену", книга містить ще три оповідання, події в яких відбуваються у цьому ж всесвіті. І вони також дуже цікаві. Загалом, я можу зазначити, що мені цієї книги було мало! Мені хотілося читати її ще і ще. Хотілося, щоб вона була набагато об'ємніша (хоч книги-товстунці я, по правді, не дуже люблю, але цю читала би залюбки, навіть якби в ній було більше 1000 сторінок). Тому з нетерпінням чекатиму, коли перекладуть і видадуть продовження. Для мене це однозначно книга- мастрід!

Якщо чесно, книга спочатку читалась складно. Якусь кількість сторінок взагалі думала, що найкраще у виданні – передмова Володимира Арєнєва (до слова: його рекомендації – надійна вказівка на добротну фантастику). Втім, слід визнати, що книга затягує. Сам світ, створений автором, на диво неприємний – похмурий, депресивний, жорстокий, підступний, причому ця підступність не витончена, а груба як двері. Власне, дивно на це скаржитись, бо і анотація і відгуки наголошують на тому, що це «темне фентезі», до всього ж підкреслюється, що це постгеноцидний світ. Наголошується на цьому недаремно, тому що старий конфлікт, що завершився винищенням цілого народу, є тією ниткою, яка проходить через весь сюжет. До всього ж ця сюжетна лінія значним чином визначає емоційний фон роману, вона водночас і відштовхує – безнадією, несправедливістю, безсиллям переможених і огидним куражем вкоріненої в звичку зверхності переможців, і при цьому чи не найсильніше виписана. Похмурість створеного Гурським світу підкреслює саркастичність оповіді – прийом не новий, але автор і набагато зліше, і значно похмуріше за того ж Сапковського знущається із класичних казкових пасторальних сюжетів або доводить їх до такого рівня моторошності, що аж фу. Водночас додає до історії чимало оригінальних авторських знахідок, наприклад, розумні лабіринти – симпатичний сюжетний хід. Що в романі захоплює, то це практично ідеально закручена інтрига, у якій всі ниточки, випадкові зустрічі і знічев’я промовлені репліки виплітаються у ідеальний сюжетний вузол, що розкривається у фіналі. Найслабшою складовою для мене виявилося викриття головного рушія всіх підступів і паскудств – «такоє», не надто переконливе главгадство, але хай вже буде. Вже по прочитаному впадає у вічі, що заплутана історія приховує декілька сюжетних рефренів: деякі ключові лінії мають неодноразові повторення із різним рівнем проартикульованості (щось очевидне, щось додумуєш постфактум). Вже згадана тема геноциду в романі повторюється тричі; помста, зацикленість на ній та її ціна; вірність – із різними героями автор знову і знову повертається до цих питань. До речі, одна із ознак непересічної книги для мене – оте додумування постфактум, такий собі післясмак, коли книга не відпускає. Спочатку ти промчався сюжетом, щоб дізнатись у чому ж таємниця і чим усе закінчиться, а потім ще якийсь час додумуєш прочитане, помічаєш деталі другого і третього пласту, які автор – розумничка така із мізантропічним характером і чорним почуттям гумору – заклав у тексті якраз для того, щоб він тебе тримав і після прочитання. Отже, мій вердикт: книга не те щоб приємна (а ніхто і не обіцяв), але сильна і однозначно варта прочитання, особливо – поціновувачам жанру загалом і польського фентезі зокрема. Дуже достойний зразок.