Коли я прочитала вступ від автора, то зрозуміла, що отримаю аж ніяк не звичайний жахастик у космічному антуражі, якого спершу очікувала. Кузнєцов попередив, що його роман - це не легке чтиво на вечір, часом автор навмисно ставить читача у ситуацію, коли йому нічого не зрозуміло, а діалоги, які могли б хоч щось прояснити, герої ведуть іноземними мовами. Книга складається з шести розділів, які можна читати в будь-якому порядку. Однаково більш-менш цілісну картину того, що відбувається, ви не одержите доти, доки не прочитаєте хоча б чотири з шести частин. Я обрала найочевидніший спосіб прочитання роману - у тому порядку, в якому його надрукували. І ледь не кинула після першого ж розділу. Бо нам показують незрозумілу заварушку на космічному кораблі, монстрів, що спалюють людей живцем, якусь незнищенну штуку а-ля Джейсон Вурхіз і засипають купою незрозумілих термінів. На щастя моя впертість рідко дозволяє покинути книгу після 50-100 сторінок, тож я все ж почала другий розділ. І з цього моменту я вже не могла відірватись від цієї історії. Кожен розділ має власну атмосферу, хоча всі вони є частинами однієї головоломки. Коли ви починаєте наступну частину, то маєте розуміти, що від подій попередньої вас може відкинути на тисячі років вперед або назад. А жахи Кузнєцова походять не від тієї частини "П'ятниці 13-ого", де Джейсон кришив на капусту усіх на космічному кораблі, а від творів самого Говарда Лавкрафта. При цьому це самобутній світ з власною історією, немає відчуття, що автор просто паразитує на творах класика. Що стосується видання, то воно цілком мене задовольняє. Дизайн, як і в інших книг серії "Альтернатива" лаконічний, біла палітурка з химерним малюнком, який стане зрозумілим під час читання, сторінки кремові з доволі цупкого паперу. Це був дуже незвичайний читацький досвід і я з нетерпінням очікую на другу книгу з всесвіту "Закоlоту".

Якщо роздивлятися цю книгу у контексті розвитку української літератури, то, мабуть, можна сказати, що її поява дуже важлива. Прочитавши вже з десяток сучасних робіт в цьому жанрі — тут це наукова фантастика, хоч у фентезійному світі, — думаю, що вона варта уваги для поціновувачів. Однак, є декілька нюансів, що не дали цілком насолодитися історією. Почну зі стилю написання, який просто неймовірно кінематографічний: я наче перед собою бачив ті обвуглені очні ями, які вдивлялися всередину тебе, та відчував шкірою жар, що йде від обпалених під час швидких сутичок обладунків. Проте, в той самий час я не взагалі не міг розібрати, як там виглядає інтер’єр космічного корабля. Пізніше мозок перестав осмислювати текст з описами й одразу малював щось в уяві базуючись на вже відомому, через що виходила якась збірна солянка одразу з усіх можливих дизайнів, що зустрічаються у фільмах. До речі, щодо відомого — купу ідей я вже десь зустрічав, але вони добре перемішані з фантазією автора. Було дійсно цікаво, але забагато моментів залишили так і не пояснивши. З одного боку, фінал, який є початком, окутий шаром таємниць й недомовок, і тому можна придумати щось для себе, але я люблю, коли мені розповідають про всі особливості світу та про походження всіх феноменів. Хоча, чим більше я над цим міркую, тим більше здається, що мені не просто подобається, коли у кінці книги закручують якусь напівбіблійну мумбу-юмбу. В такому разі, треба прислухатися до поради з передмови й читати саме за хронологією світу, щоб це було у перших розділах й ти по ходу відв’язував все до основи. Мені сподобалось, але щось не дає змогу вільно її рекомендувати.

Трохи важко сказати, про що ця книга. Тут складний сюжет і немає виразного головного героя. Героїв декілька, і їх долі переплітаються. Частини книги розташовані не хронологічно, ба навіть сам автор заохочує читати в різному порядку, бо сприйняття історії тоді може бути іншим. Зрештою, в якому порядку не читай, а доведеться розминати мозок, відтворюючи картину з пазлів. Це наукова (наскільки це можливо) фантастика, але фантастика настільки, що наука межує з містикою. В центрі історії – події на величезному космічному кораблі, де починаються дивні речі, які тримають в напруженні впродовж усього читання. Люди стають живою циндрою, діють оккультні технології (як стає зрозуміло, оккультні вони не в нашому сучасному розумінні, але мають справу з таємничими силами), йде боротьба між великими космічними силами, а будь-який персонаж легко переступає межу між величезною могутністю і повним безсиллям, як в той, так і в інший бік. Тут справжні емоції людей на межі нервів. А також тут дуже різноманітний набір діючих факторів. Тут є і люди, які майже повністю замінили своє тіло на електронно-механічні частини, так що в них і людяності майже не лишилося, і енергетичні вампіри з Венери, і істоти, що можуть знаходитись в різних станах одночасно, як кіт Шрьодінгера, і ще якісь величні і древні сили. Зрештою, по прочитанні всієї книги, у мене склалося враження, що історії персонажів тут і не важливі. Автор намагався насамперед змалювати картину світу, де існують речі та істоти, які понад наших сил і нашого розуму, і в якому місце людини таке дрібне і незначне – і в той же час важливе. Автор навмисне ускладнив книгу вжитком японських та німецьких фраз без перекладу, – зрештою, вони потрібні не для інформації, а задля створення унікальної напруженої атмосфери твору. Читати було цікаво, бо ще не стрічав творів, написаних у такому оригінальному стилі. Трохи збивали хиби друку (чи редактури?), наприклад, коли одна і та ж істота в сусідніх параграфах зветься трохи різними іменами. На жаль, я в таких випадках прискіпливий. Також я не зрозумів, які питання ставить твір, і чи ставить він їх взагалі. Може так і задумано, що питання кожен має ставити сам, а широка канва, створена автором, дає для цього велику свободу. Напевне, колись перечитаю ще раз, щоб це збагнути.