Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
Паперова книга | Код товару 1201137
Yakaboo 5/5
Автор
Наталья Гуменюк
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2020
Кількість сторінок
312
Ілюстрації
Чорно-білі
Формат
150х205 мм
Палітурка
Тверда

Усе про книжку Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму

Загублений острів — це збірка репортажів з окупованого Криму, куди відома журналістка Наталя Гуменюк їздила упродовж 2014–2019 рр. У книжці — справжні історії і трагедії людей, життя яких кардинально змінилося після 2014 року, бо відтоді хтось із кримчан живе в окупації, а хтось — просто в іншій країні. То ж яка їхня неприхована правда? Підприємці та пенсіонери, кримські татари, студенти й громадські активісти, правозахисники та військові, люди з різними політичними та ідеологічними поглядами відверто розповідають свої історії: одні діляться тихим, глухим болем, інші — просто втомилися мовчати й боятися.

Ця книжка є справжнім голосом анексованого Криму, його багатоголоссям, в якому окремі розповіді творять єдину спільну історію, яка ще не завершилася.

Характеристики
Автор
Наталья Гуменюк
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2020
Кількість сторінок
312
Ілюстрації
Чорно-білі
Формат
150х205 мм
Палітурка
Тверда
Рецензії
  •  
    Загублений шматок
    Перший репортаж Наталі Гуменюк стосується подій у Криму в березні 2014го, коли відбувся так званий "референдум", організований російською владою. Останній - події вересня 2019го, а саме великого обміну, коли українських полонених (серед них і захоплені моряки, і Сенцов, і багато інших) обміняли на Вишинського та решту.

    А між ними - записи про роки поїздок на півострів, про почуті розмови, людські ідеали і нав'язані стереотипи, бажання і страхи. Про те, як острів мінявся. Або ж - як його міняли.

    Тут слова не тільки тих, хто проти анексії, людей, що згодом виїхали на материк, родичів політв'язнів. Але і людей, які підтримують російську владу, і хто щасливий від російського паспорта. І це може залишати у читачів, які живуть у власній інформаційно-патріотичній бульбашці, оскомину. Бо як же так, "дали сєпарам слово", прирівняли їхню позицію до проукраїнської. Я чула такі відгуки, але я не згодна з таким підходом.

    Мені сподобалась книжка. Це не агітка, не підігравання комусь. Вона написана з точки зору: є Україна, є український Крим, і є такі от події. А ще є люди, які їх оцінюють отак, і які їх оцінюють інакше. І ще є отакий історичний бекграунд.

    І я взагалі вважаю, що такої літератури має бути більше. Це незручна правда, але хоч формально всі кричать: поверніть Крим, але його давно оминають у повістці дня. Політики не хочуть робити різкі заяви, щось обіцяти, комусь давати надію, тому що це дуже політично невигідна тема, якщо братись виконувати свої обіцянки.

    Журналісти ж не люблять брати кримські теми, тому що до півострова майже нема доступу, їздити туди небезпечно, кореспондентів там шукати з нуля -фактично нереально, а ті, хто були, або залякані, або затримані.

    Але ще нюанс. Мені здається, і люди про Крим не люблять читати. Із різних причин: хтось ображений, бо "вони дозволили анексію", хтось сумує за курортом і або вже їздить на літо туди, або планує спробувати найближчі роки, а комусь просто плювати. І людей останньої категорії значно більше, ніж здається на перший погляд. Пофігізм -це взагалі наша біда.

    Проте Крим - це українська територія. І з людьми, які залишились там, потрібно розмовляти. Звісно, беручи до уваги той тиск, який зараз є на півострові, і беручи до уваги, що зовсім не всі можуть прямо казати, що думають.

    Тому що є окрім радикальних груп 'за' і 'проти' є просто маса тих, хто просто прийняв нову для себе реальність і пливе за течією.

    Тому я би радила "Загублений острів" всім, з тією тільки ремаркою, що для журналістів мабуть в книжці буде менш нового, ніж для решти.
  •  
    Книга про кожного з нас
    Болюча книга. Важлива. Актуальна. Вона про Крим і про зелених чоловічків. Про наших військових, які раптом опинилися в епіцентрі військових дій, не знаючи що їм робити, не маючи жодних наказів. Про кримських татар, які вдруге за 100 років майже втратили свою батьківщину. Але вони борються. І в 2014 році, і досі. Про росіян, які жили в Криму. Які одночасно хотіли жити в Криму, і повернутися на «історичну батьківщину» до Росії. Про українців, які хочуть жити вдома в Криму. А тепер опинились на чужині. Хоча досі у своєму будинку.
    Це книга про усіх нас. Бо мало хто з українців хоча б раз у своєму житті не відпочивав на кримському узбережжі. Всі ми маємо абсолютно реальні спогади про ті місця. І ефемерні мрії, що колись, можливо, Крим знову поверне собі звання українського. Бо він таким і є. Бо це наша земля. Це земля кримських татар. І одного дня історична правда відновиться.
    А поки читаємо цю книгу. Знаєте, іноді трапляються книги, які розповідають про важливі речі, але якось невміло, неоковирно. Наче у автора не виходить стати нормальним письменником, то він собі просто поспекулює на важливі теми, про це люди ж і так читатимуть.
    Тут зовсім інша історія. Тут не лише теми важливі, але й стиль класний, манеру викладу мені дуже сподобалась. Книга побудована у формі репортажів, що дає змогу читачеві краще зрозуміти кожного героя, відчути кожну історію.
    Точно буду ще перечитувати цю книгу.
Купити - Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
124 грн
Немає в наявності
 

Рецензії Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму

  •  
    Загублений шматок
    Перший репортаж Наталі Гуменюк стосується подій у Криму в березні 2014го, коли відбувся так званий "референдум", організований російською владою. Останній - події вересня 2019го, а саме великого обміну, коли українських полонених (серед них і захоплені моряки, і Сенцов, і багато інших) обміняли на Вишинського та решту.

    А між ними - записи про роки поїздок на півострів, про почуті розмови, людські ідеали і нав'язані стереотипи, бажання і страхи. Про те, як острів мінявся. Або ж - як його міняли.

    Тут слова не тільки тих, хто проти анексії, людей, що згодом виїхали на материк, родичів політв'язнів. Але і людей, які підтримують російську владу, і хто щасливий від російського паспорта. І це може залишати у читачів, які живуть у власній інформаційно-патріотичній бульбашці, оскомину. Бо як же так, "дали сєпарам слово", прирівняли їхню позицію до проукраїнської. Я чула такі відгуки, але я не згодна з таким підходом.

    Мені сподобалась книжка. Це не агітка, не підігравання комусь. Вона написана з точки зору: є Україна, є український Крим, і є такі от події. А ще є люди, які їх оцінюють отак, і які їх оцінюють інакше. І ще є отакий історичний бекграунд.

    І я взагалі вважаю, що такої літератури має бути більше. Це незручна правда, але хоч формально всі кричать: поверніть Крим, але його давно оминають у повістці дня. Політики не хочуть робити різкі заяви, щось обіцяти, комусь давати надію, тому що це дуже політично невигідна тема, якщо братись виконувати свої обіцянки.

    Журналісти ж не люблять брати кримські теми, тому що до півострова майже нема доступу, їздити туди небезпечно, кореспондентів там шукати з нуля -фактично нереально, а ті, хто були, або залякані, або затримані.

    Але ще нюанс. Мені здається, і люди про Крим не люблять читати. Із різних причин: хтось ображений, бо "вони дозволили анексію", хтось сумує за курортом і або вже їздить на літо туди, або планує спробувати найближчі роки, а комусь просто плювати. І людей останньої категорії значно більше, ніж здається на перший погляд. Пофігізм -це взагалі наша біда.

    Проте Крим - це українська територія. І з людьми, які залишились там, потрібно розмовляти. Звісно, беручи до уваги той тиск, який зараз є на півострові, і беручи до уваги, що зовсім не всі можуть прямо казати, що думають.

    Тому що є окрім радикальних груп 'за' і 'проти' є просто маса тих, хто просто прийняв нову для себе реальність і пливе за течією.

    Тому я би радила "Загублений острів" всім, з тією тільки ремаркою, що для журналістів мабуть в книжці буде менш нового, ніж для решти.
  •  
    Книга про кожного з нас
    Болюча книга. Важлива. Актуальна. Вона про Крим і про зелених чоловічків. Про наших військових, які раптом опинилися в епіцентрі військових дій, не знаючи що їм робити, не маючи жодних наказів. Про кримських татар, які вдруге за 100 років майже втратили свою батьківщину. Але вони борються. І в 2014 році, і досі. Про росіян, які жили в Криму. Які одночасно хотіли жити в Криму, і повернутися на «історичну батьківщину» до Росії. Про українців, які хочуть жити вдома в Криму. А тепер опинились на чужині. Хоча досі у своєму будинку.
    Це книга про усіх нас. Бо мало хто з українців хоча б раз у своєму житті не відпочивав на кримському узбережжі. Всі ми маємо абсолютно реальні спогади про ті місця. І ефемерні мрії, що колись, можливо, Крим знову поверне собі звання українського. Бо він таким і є. Бо це наша земля. Це земля кримських татар. І одного дня історична правда відновиться.
    А поки читаємо цю книгу. Знаєте, іноді трапляються книги, які розповідають про важливі речі, але якось невміло, неоковирно. Наче у автора не виходить стати нормальним письменником, то він собі просто поспекулює на важливі теми, про це люди ж і так читатимуть.
    Тут зовсім інша історія. Тут не лише теми важливі, але й стиль класний, манеру викладу мені дуже сподобалась. Книга побудована у формі репортажів, що дає змогу читачеві краще зрозуміти кожного героя, відчути кожну історію.
    Точно буду ще перечитувати цю книгу.
  •  
    Можливість хоч трохи зрозуміти Крим
    Мабуть, всі люди люблять розповіді інших про те, як живеться десь там. Наприклад, за кордоном (або в окупованому Криму). Знаєте, саме не сухі новини, не статті журналістів, бо кожен може видати бажане за реальне, іноді навіть випадково. Так ось, тут вони і є, розповіді простих людей з різними поглядами.
    Наталя Гуменюк зуміла подати зібрану інформацію таким чином, що читач ніби чує сам тих, з ким вона розмовляла. Вона їздила у Крим (не зважаючи на ризик і страх бути затриманою) сім разів - перша описана поїздка припала на день того самого "референдуму" 16 березня 2014-го року, коли кримчани нібито голосували за приєднання до Росії (хтось і справді голосував і радів). Остання історія вже не на території Криму, вона про обмін наших затриманих, коли їх відпускали у вересні 2019-го.
    Скільки, виявляється проблем було у звичайних жителів Криму, а ще більше у тих, хто не відмовився від українського паспорту і в перший час ще намагався продовжувати говорити українською, або ж іншим чином проявляти незгоду з анексією.
    Шкодую, що не знала про біди кримських татар. Російська влада знову намагається їх витіснити з рідної землі, куди вони тільки відносно недавно змогли повернутись після попередніх гонінь.
    Якщо ви хочете більше знати про те, що там відбувається і як там все влаштовано зараз, які настрої у людей - читайте.
  •  
    Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
    Я ніколи не була в Криму. Окрім політичного моменту і того, що в нас нахабно віджали кусень території, в його окупації мене не турбувало нічого. Я не знайома з людьми, які там живуть чи жили, не знаю, якого кольору там море і який запах повітря. Мені ментально і психологічно ця територія і її історія настільки ж далека, як, скажімо, Косово чи Абхазія, за винятком того, що я точно знаю, де це на карті. Тепер, завдяки цій книзі я знаю і відчуваю значно більше.

    Ця збірка репортажів знайомить не тільки з історією «рускай вєсни» і безперервним провтиком української влади щодо кримського питання, найцінніше в цій книзі те, що вона знайомить з реальними людьми. Як з тими, хто рве на собі рубаху, грає на баяні гімн СРСР і співає про щастя воз‘єднання, так і з тими, хто від клятого режиму досі потерпає. Останніх в цій книзі, звісно, значно більше.

    В ній ви знайомитесь із сім‘ями політв‘язнів, переймаєтесь історією вчительки української мови, переслідуваннями кримських татар, співчуваєте тому, скільки переслідувань на віку вони пережили і надихаєтесь їх силою, стійкістю і любов‘ю до своєї Землі.

    Єдине, що б мені хотілось, - щоб книга була написана не літературною, а справжньою мовою, живою, щоб чути, які слова вживають ті чи інші люди, так атмосфера відчулась би значно краще. А так, в перекладеному варіанті і вата, і патріот говорять однією мовою. Якби так було в житті, ймовірно і книги цієї не було б про що писати
  •  
    Потерянный остров
    Для меня немного странно писать отзыв на эту книгу. Потому что это не художественный роман, она не может "понравиться" в традиционном смысле - быть интересной, поразить сюжетом, помочь скрасить вечер.. Это не фантазия автора, это реальность, и она просто есть. Независимо от того, насколько это оригинально/увлекательно/интересно.

    В книге собраны репортажи из Крыма за 5 лет. Референдум, политические аресты, трагедия в школе в Керчи. О последней я даже не знала, собственно как и о многих других подробностях, потому что мало интересуюсь и политикой, и просто новостями. Спустя столько лет было странно постоянно видеть постоянные напоминания, что "Крым - это Украина". И видимо в этом и есть первая задача данной книги. Напомнить о том, что проблема Крыма не исчезла и не рассосалась сама собой. Обратить внимание на то, что постепенно вытеснилось из новостных эфиров. Повторить то, что стали забывать.

    Я чувствую, что книга попала ко мне не вовремя, я к ней не готова и не могу заценить по достоинству. Я не интересовалась политикой, и изначально не собиралась читать эту книгу, но потом повелась на многочисленные отзывы и не устояла. В итоге - да, часть знаний у меня прибавилась, но по эмоциям я осталась равнодушной. Советую эту книгу тем, кто действительно интересуется данной темой, а не просто чтоб убить время.
  •  
    Складні думки та дивний патріотизм.
    Загублений острів,Наталія Гуменюк.
    Це збірка репортажів про Крим, зроблених однією журналісткою.
    Навіть, скоріше, не про сам Крим, а про людей, які живуть на цьому півострові.
    Раніше я ставилася до них як до зрадників.
    Острів було шкода. Людей -ні. Мені здавалося, що всі ті проукраїнські люди, що жили там, вже давно виїхали на материкову Україну.
    Проте, це виявилось зовсім не так.
    Отже, населення півострова можна розділити на три категорії.
    Перша- повністю проросійські люди. Їх більшість. Після розпаду СРСР вони опинилися ,,підвішеними на розп'ятті", ,,у окупації", ,,у повній бідності". Ці фрази я взяла з інтерв'ю, представлених у книзі. Всі ці роки вони просто мріяли повернутися додому. Цікаво, що свою прихильність до Росії вони аргументували, в основному, не надто достовірними новинами з російського телебачення та чутками. Авторка кілька разів була свідком сцен,у яких ці люди вели себе неадекватно.
    Другою категорією є проукраїнські люди .Вони не хотіли у Росію. Їм погано. Але, боротись та якось висловлювати своє невдоволення вони бояться.
    Ще є родини політв'язнів та кримські татари. Вони також проукраїнські та ненавидять усе російське. Намагаються боротись, допомагати одне одному. Останні, мабуть, найзгуртованіша нація на острові. Кримські татари підтримують не лише своїх. Наприклад,вони допомагали матері Олега Сенцова.
    До першої групи я відчуваю лише огиду, до останньої -повагу та щире захоплення.
    У цій збірці мало інформації про ціни на продукти харчування, літній сезон,про появу нових робочих місць. Проте, навіть з тих речень,можна зрозуміти що жити в Росії значно складніше, ніж на Україні.
    На сторінці інтернет-магазину видавництва,яке видало цю книгу,представлені дві електронні версії збірника-українською та російською мовою. Це було зроблено для того, щоб кожен,навіть той хто зовсім не знає української,міг її прочитати.
    Головна перевага цієї книги у її правдивості.
 
Характеристики Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
Автор
Наталья Гуменюк
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2020
Кількість сторінок
312
Ілюстрації
Чорно-білі
Формат
150х205 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
2000
ISBN
978-617-679-594-0
Вага
300 гр.
Тип
Паперова