Звичайно, перше, що кинулося мені в очі, було обкладинкою, але, коли я дізналася що це збірка оповідань, з'явились сумніви тому що це трошки не моє, мені таке ніколи не подобалося, я не відчуваю об'єму ні історії ні персонажів, не розумію сенсу такої роботи і таке інше... І знаєте що? Дива не сталось. Мені не відкрили очі. Це не стало одкровенням. Я не полюбила оповідання. Інші читачі у своїх рецензіях переконують що історії ні разу не сльозливі, але, як на мене, саме такими вони і є. Так, дійсно. В книжці піднімається багато тем, які можуть стати болючими для кожної жінки (нерозділене кохання, сирітство, смерть коханого, стосунки між коханкою і одруженим чоловіком), але вони були надто драматичними. Я навіть сказала натягнуто трагічними. Нічого не можу сказати про художній стиль елементарно тому що я нічого не запам'ятала (можливо, це ознака клішованості твору, тому що зазвичай я запам'ятовую якісь круті авторські штучки). Тобто не буду стверджувати, що книжка погана, ні, але просто вона не моя. А можливо вона під якийсь дуже особливий настрій. Хтозна... Я хоч і допитала до середини, але далі читати точно не буду. Щодо інших характеристикЮ то папір якісний, шрифт великий, палітурка тверда. І це все що я можу сказати.

Дуже зворушлива збірка малої прози від пані Ольги Деркачової: життєва, правдива і фантастична водночас, по-справжньому жіноча, інколи трепетна, інколи фантасмагорійна, інколи меланхолійна, інколи життєствердна, інколи викривальна і навіть різка. Елегантний стиль викладу, добірна мова: багата, метафорична, інтелігентна і сучасна водночас, одразу ж відчувається філологічний фах і глибокий життєвий досвід письменниці. Збірочка, навіть не сумніваюсь, полонить Ваше серце своєю обкладинкою, але і не розчарує змістовим наповненням. Поділені всі історії на два розділи: «Ангели» та «Люди». Зізнаюсь, що я отримала більше задоволення саме від прочитання другого, оскільки в цих коротеньких оповіданнячках багато сьогодення, реалій саме жіночого буття, наших «дівчачих» проблем і радощів, сподівань і вагань, втіх і образ, пошуку шляху до самої себе... Не можна сказати, що збірка повністю унікальна, адже існує ціла серія книг (малої прози) «Теплі історії…», які також створюють жінки-письменниці, але вони не такі цілісні, як оповідання збірки «За лондонським часом», і, можливо, не так майстерно написані. Попри певний скепсис літературознавців і критиків, така проза має право на своє існування, на свого читача, який прагне певного зцілення чи принаймні воліє поставити шалений ритм життя на паузу, зручненько вмоститися у своєму кріселці, заварити ароматний чай і провести час із душевною книгою, тобто, наслідуючи британців, додати трішки розміреності, неквапливості у своє буття, спробувати пожити певний час "за лондонським часом".

Перше, що підкупає будь-якого візуального естета - це обкладинка. І справді дуже гарна робота, виділіть, будь ласка, премію її дизайнеру, бо бачить Бог, він на неї заслуговує. І назва, ммм. Вона була багатоголоса, багатообіцяюча... Що до змісту це збірка розповідей окремих жінок із їх особливими проблемами, переживаннями, трагедіями, маленькими радощами. Книжка можна засуджувати за її "рожевість" і якщо відверто, то десь таке є, але аж ніяк не на регулярній основі. Втім знаєте, що може вам допомогти при прочитанні? Музика, звичайно. Для мене це був саундтрек із серіалу "Бродчьорч" Olafur Arnalds - Right by you (2017), що і вам рекомендую. Стиль написання у кожної розповіді свій, і не те, що би авторка перескакувала з одного на інше, просто це наче музикант, який бере іншу тональність... Мабуть, так. Іншим разом описувались вічні як світ теми і використовувались до болі банальні вислови, але все ж таки знайшлося місце і декільком цікавим ідеям, які наштовхують на роздуми. Єдине, що зазначу, якщо ви не любити коротенькі оповідання - не беріться, не силуйте себе, вам все одно не сподобається і грошей буде шкода. Бо я, наприклад, не палка шанувальниця, але вирішила для якогось розмаїття спробувати щось нове. І... не скажу, що я засмучена, але й не скажу, що у захваті. Годиться.