З Елеонор Оліфант все гаразд. Але це не точно) От люблю я книги про диваків. Адже зрештою, диваки – це просто люди, які дозволяють собі бути собою, не звертати уваги на якісь суспільні норми і стандарти, не сильно переймаються через суспільну думку. Живуть на повну. Дивні, скажіть?) Книга для дорослих, яка повертає нас трішечки в дитинство. Коли ми ще дозволяли собі нашу особисту думку (яка могла не співпадати з загально прийнятою), коли ми дивувались речам, які нам видавались дивними (хоч вони і є нормальними в суспільстві). Загалом, обожнюю головну героїню. Особливо те, як вона помічає, що коли нас питають «Як справи?», нікого ж насправді не цікавить як ми. Всі очікують відповідь «Усе гаразд», навіть якщо ти проплакав усю минулу ніч. Що ще варто сказати: тут піднімається просто величезна купа серйозних тем, але робиться це в такій легкій, позитивній, навіть комічній формі. З одного боку, це ок, це прикольно, мені подобається. З іншого боку, ну, якось дивно це, хочеться сказати, блін, це серйозна проблема, давайте про це подумаємо – а авторка змушує нас з цього сміятися. Чи добре це чи погано – кожен вирішує сам. Читати точно раджу. Начебто нічого особливого, але книжка затягує і буквально позбавляє сну. Особливої пікантності книзі додає іронія і сарказм. При чому, якесь воно все таке легеньке, позитивне, нікого не ображає (начебто). Авторці респект. Шикарна і легка книжка.

Я гадки не маю, як я примудрилась пропустити вихід цієї книги в КСД, але моєму здивуванню не було меж, коли я зрозуміла, що вона продається вже два роки і навіть трапляється на розпродажах. Адже роман на 100% "мій", я буквально не могла від нього відірватись. В книзі розповідається про дівчину на ім'я Елеанор Оліфант. Їй тридцять, вона не надто товариська, у неї немає друзів, вона ненавидить свою низькооплачувану роботу, а вихідні проводить в компанії двох пляшок горілки, напиваючись до відключки. В минулому Елеанор є жахлива таємниця, про яку вона нікому не розповідає, а якби й захотіла розповісти, то все одно нікому. Однак, якби ви спитали в неї, як справи, Елеанор Оліфант незмінно відповідала б: "Усе гаразд". Але життя Елеанор круто змінюється, коли на концерті вона бачить на сцені музиканта на ім'я Джонні, яким одразу захоплюється. В той же час на роботі вона знайомиться з айтішником Реймондом, разом з яким вони рятують на вулиці літнього чоловіка, котрому стало зле. Я бачила, що цю книгу часто порівнюють зі "Щоденником Бріджит Джонс" і абсолютно не розумію чому. Бріджит - це абсолютно середньостатистична сучасна жінка, яка веде активне соціальне життя і цікавиться сучасною культурою, Елеанор зовсім на неї не схожа. Єдине, що у цих двох романів спільного - це те, що обидві героїні врешті беруть себе в руки і змінюють своє життя. Тільки якщо у Бріджит це проходить в основному кумедно, то в Елеанор це дуже болісний процес. Хоча гумору в книзі теж вистачає. А ще "Елеанор Оліфант" дає можливість подивитись на речі, до яких ми всі звикли і які не потребують жодних пояснень з точки зору людини, для якої вони чужі і яка намагається знайти логічне обґрунтування тому, що людям подобаються те або інше. Однозначно рекомендую прочитати, просто налаштуйтесь, що книга не на стільки барвиста та літня, як її обкладинка. Авторка піднімає серйозні теми прийняття себе та реальності, переживання дитячих травм, а також важливості дружби.

Интересная история без лишнего описания и объяснения, но в полной мере показывает насколько может быть одинок человек, хотя живёт среди других людей. Социофобия главной героини Элеанор проявляется во всем - в некоммуникабельности, в отсутствии близких друзей, в пугающем её выходе в люди. Но как считает сама Элеанор и говорит всем, что с ней полный порядок. Но делать поспешных выводы о героине не хочется, ведь всему должно быть свое объяснение, в том числе и образу жизни Элеанор. Мне она симпатизировать начала с первых страниц и симпатия моя не улетучилась от этой прекрасной, но не уверенной в себе женщины. Мы все не идеальны, а иногда можем быть очень странными! Элеанор работает в офисе, но по выходным глушить водку, которая ей помогает забыться, так она живёт уже 30 лет, но в один прекрасный момент у неё появляется определённая цель и друг. Книга являет собой настоящий пример взросления героини, который не происходит как в большинстве любовных романов, по мановению палочки. "Я слишком долго пыталась справляться в одиночку, и ничего хорошего из этого не вышло. Иногда просто нужно, чтобы кто-то находился возле тебя, пока ты преодолеваешь трудности." (с) Я открыла для себя новый вид литературы, когда так интересно наблюдать как персонажи книг из гусеничек превращаются в настоящих бабочек, как главная героиня этой книги Элеанор Олифант.