З чого нам дозволено сміятись?
Паперова книга | Код товару 1164112
Yakaboo 5/5
Автор
Павло Швед
Видавництво
Komubook
Мова
Українська
Рік видання
2020
Кількість сторінок
232
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
143х200 мм
Палітурка
М'яка

Усе про книжку З чого нам дозволено сміятись?

Пропоноване видання містить збірку вибраних есе Павла Шведа, початково опублікованих у часописі «Критика» й онлайн-виданні «Provid.org». Хоча вони й написані в різний час та за різних нагод, ці тексти в теоретичному плані об'єднує багаторічне зацікавлення автора лаканівським психоаналізом Люблянської школи та ідеями Славоя Жижека зокрема, а в тематичному — те, що за визначенням відомого українського публіциста Миколи Рябчука можна окреслити як нашу «колоніальну спадщину та постколоніальну спадковість».

Попри те, що такі імена, як П'єр Бурдьє, Мішель Фуко, Ален Бадью, Франц Фанон, Маршал Берман, Бенедикт Андерсон чи Младен Долар, як і деякі інші, рідко звучать на сторінках цієї збірки, імпліцитна присутність їхніх ідей, поглядів та способів тлумачення є тут достоту повсюдною, адже поряд із лаканіанством саме вони відіграли вирішальну роль в інтелектуальному становленні автора цих «проб».

Тож суспільно-політичні й культурні феномени, розгляду яких присвячені окремі есе, доволі різноманітні й охоплюють такі теми, як українські дебати про «постмодернізм» 1990-х-2000-х років, нові засоби вираження літератури, зокрема феномен мережевої літератури, питання етики й політкоректності як домінантної у наш час форми етичного, проблема (пост)тоталітаризму й сучасний кінематограф.

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Павло Швед
Видавництво
Komubook
Мова
Українська
Рік видання
2020
Кількість сторінок
232
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
143х200 мм
Палітурка
М'яка
Рецензії
  •  
    сильна публіцистика, присвячена соціокультурним явищам
    Ця книга – збірка текстів про культуру і ті явища, що із нею пов’язані. Тексти досить різні – різних років, тем, різного рівня складності – і, підозрюю, кожен читач складатиме свій власний «топ» виходячи із того, яка саме проблематика його більше цікавить.
    Мені виявилися найбільш цікавими есеї, які стосуються двох тем. Перша – про постколоніальність як ознаку практично усіх наших культурних процесів. Були цікавими думки про різницю між анти- і пост- колоніальними дискурсами. Саме з цієї точки зору автор розбирає наш (наш – на рівні суспільства) зв'язок із російською культурою, природу сприйняття її як своєї. Так само з точки зору постколоніалізму розбирається природа мовної ситуації в Україні. Тут цікавий не стільки стан цієї ситуації чи механізми, що сформували її такою. Найбільш цікавим, як на мене, є аналіз як саме і чому саме так ми проговорюємо / осмислюємо цю проблему і наскільки об’єктивно і відсторонено ми здатні на неї дивитися.
    Другий важливий для мене блок – проблема ідентичності і відповідних практик та текстів. Що цікаво, то це те, що ці питання автор розглядає через інструменти психоаналізу. В результаті, навіть коли він говорить про знайомі мені речі, все одно сильно відрізняється оптика і саме ця оптика лаканівського психоаналізу робить погляд на деякі процеси оригінальним і глибоким. Такий підхід, звісно, додає трохи незнайомої термінології, але Гугл все знає, так що можна переуточнити раптом що.
    Серед найкращих для мене стали есеї, присвячені проблемам сприйняття минулого і його відображення у масовій культурі. На моїй пам’яті – чи не найкращий аналіз російського культу «Великой побєди» на прикладі російського ж фільму «Ми із будущего». Автор розбирає, які ідейні конструкти пропонує пропагандистська машина і як вони працюють (або не працюють). Не менш блискучий розбір феномену влади тоталітарного над почуттями і мізками мільйонів, які потрапили під дію пропаганди, але залишаються у її владі навіть після того, як отримують можливість обирати джерела інформації. Для аналізу цього явища автор вдається до символізму фільму «Син» і розглядає цей зв'язок через образи батька.
    У збірнику піднімаються і інші питання – мережевої культури, є кілька філософських текстів що стосуються поглядів Бадью та Лакана.
    Загальний висновок – дуже сильна публіцистика, якраз для нефахівців: достатньо цікавий професійний погляд, але у "обгортці" і на прикладі «кейсів» із масової культури. Для тих, хто цікавиться специфікою культурних і соціокультурних процесів буде цікаво.
Купити - З чого нам дозволено сміятись?
З чого нам дозволено сміятись?
150 грн
Немає в наявності
 

Рецензії З чого нам дозволено сміятись?

  •  
    сильна публіцистика, присвячена соціокультурним явищам
    Ця книга – збірка текстів про культуру і ті явища, що із нею пов’язані. Тексти досить різні – різних років, тем, різного рівня складності – і, підозрюю, кожен читач складатиме свій власний «топ» виходячи із того, яка саме проблематика його більше цікавить.
    Мені виявилися найбільш цікавими есеї, які стосуються двох тем. Перша – про постколоніальність як ознаку практично усіх наших культурних процесів. Були цікавими думки про різницю між анти- і пост- колоніальними дискурсами. Саме з цієї точки зору автор розбирає наш (наш – на рівні суспільства) зв'язок із російською культурою, природу сприйняття її як своєї. Так само з точки зору постколоніалізму розбирається природа мовної ситуації в Україні. Тут цікавий не стільки стан цієї ситуації чи механізми, що сформували її такою. Найбільш цікавим, як на мене, є аналіз як саме і чому саме так ми проговорюємо / осмислюємо цю проблему і наскільки об’єктивно і відсторонено ми здатні на неї дивитися.
    Другий важливий для мене блок – проблема ідентичності і відповідних практик та текстів. Що цікаво, то це те, що ці питання автор розглядає через інструменти психоаналізу. В результаті, навіть коли він говорить про знайомі мені речі, все одно сильно відрізняється оптика і саме ця оптика лаканівського психоаналізу робить погляд на деякі процеси оригінальним і глибоким. Такий підхід, звісно, додає трохи незнайомої термінології, але Гугл все знає, так що можна переуточнити раптом що.
    Серед найкращих для мене стали есеї, присвячені проблемам сприйняття минулого і його відображення у масовій культурі. На моїй пам’яті – чи не найкращий аналіз російського культу «Великой побєди» на прикладі російського ж фільму «Ми із будущего». Автор розбирає, які ідейні конструкти пропонує пропагандистська машина і як вони працюють (або не працюють). Не менш блискучий розбір феномену влади тоталітарного над почуттями і мізками мільйонів, які потрапили під дію пропаганди, але залишаються у її владі навіть після того, як отримують можливість обирати джерела інформації. Для аналізу цього явища автор вдається до символізму фільму «Син» і розглядає цей зв'язок через образи батька.
    У збірнику піднімаються і інші питання – мережевої культури, є кілька філософських текстів що стосуються поглядів Бадью та Лакана.
    Загальний висновок – дуже сильна публіцистика, якраз для нефахівців: достатньо цікавий професійний погляд, але у "обгортці" і на прикладі «кейсів» із масової культури. Для тих, хто цікавиться специфікою культурних і соціокультурних процесів буде цікаво.
 
Характеристики З чого нам дозволено сміятись?
Автор
Павло Швед
Видавництво
Komubook
Мова
Українська
Рік видання
2020
Кількість сторінок
232
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
143х200 мм
Палітурка
М'яка
Папір
Офсетний
Тираж
1000
ISBN
9786177438228
Вага
300 гр.
Тип
Паперова