Владімір Камінер — німецькомовний автор російсько-єврейського походження. Автор покинув батьківщину ще у 1990 році, а за свої вільнодумні роздуми з домішками сатири, незавуальовано викладені у «Втраченому літі», підозрюю, легко б міг опинитися у немилості. Як уже можна здогадатися з назви, цю книжку автор почав писати під час локдауну, який ввели по всьому світу на початку 2020 року. Камінер не змінює своїх традицій і ця збірка розповідей знову постала автобіографічною. Так, читач одразу ж починає емпатувати оповідачеві, адже у всіх є прямий чи опосередкований досвід сидіння вдома, зменшення обсягу роботи, невизначеності і неоднозначності подій довкола. Проте окрім карантинних замальовок з життя автора та його родичів-знайомих можна чимало вичитати не тільки про поради інституту Роберта Коха щодо «здорової» поведінки у часи ковіду, але й подекуди безглузді або ж плутані поради очільників деяких держав. Автор не погребував, і хвацько вплів у текст ще кілька кулуарних політичних скандалів та навіть написав кілька абзаців про Україну – хай масковий колапс на початку весни 2020 року залишиться у пам’яті багатьох. Читаючи про ковідні реалії буття цілої планети, я думала, що ця книжечка увійде в історію літератури чи не як документальне засвідчення нашої теперішності лише завдяки життєписній спостережливості і скрупульозності викладу. Але «Втрачене літо» цінне не тільки цим. Як людина – вихідець з іншої країни Владімір звертає увагу ще й на немало особливостей укладу життя німців – чи-то на всезагальну послушність, чи-то на дозволи для риболовлі. Читачів німецького видання книжки чекає ще й сюрприз - додаток з піснями створеного під час карантину гурту «Kaminer & Die Antikörpers», до складу якого увійшов сам автор та його друзі. Українською одну з пісень переклав Сергій Жадан, що вже свідчить про якість. Зізнаюся, після прочитання уривка про створення гурту з насолодою прослухала в оригіналі дотепний трек «Bleib zu Hause, Mama» та й вам раджу. Загалом, гадаю, ця книжка має сподобатися усім поціновувачам літератури про міжкультурні зв’язки та реалії життя в інших країнах, зосібна у німецькомовних, а також поціновувачам здорового гумору й самоіронії в текстах.

Це все ми переживали разом. Книга прочиталась дуже швидко, за півдня. З цікавістю дізнаєшся, що досвід входження в карантин у нас і в Німеччині був однаковий, однакові відчуття, майже однакова поведінка людей. Майже, тому що німці виявились більш дисциплінованими за українців. Як на мене, в книжці забагато Росії, але то такі реалії, що автор російський емігрант, який досі живе в російському середовищі. Цікаво було почитати про місця, де ти був в минулому доковідному житті, особливо про втрачене літо в селі Обераммергау, де сім років тому нам розповідали, що наступна вистава в 2020 році, а воно ось як вийшло. Смішно було читати про теорії змов. Майже всі я від когось чула, або читала в соцмережах. Спочатку книжка була веселішою, автор намагався все писати з гумором, а десь з середини, це більше виглядає як переказ новин, чи то я не вловила в перекладі російсько-німецького гумору? Така книжка повинна була з‘явитися, а ще краще їх потрібно трошки більше. Це дійсно ціла епоха для людства, яку ми всі пережили в 2020 та все ще не закінчено, на жаль

Життя під час пандемії, в той час, коли світ зупинився і залишився як сказала О. Забужко "без дорослого вдома", коли ніхто не знав, що робити далі і яким має бути завтра. Книжка, в якій через гумор до серйозності і осмисленості показана новинна стрічка у житті людини. Ця роман і нон-фікшин водночас. Це історії автора, його спостереження, його роздуми і аналіз карантинного життя в Німеччині. Це така собі легка і осмислена іронія на ту розгубленість, яка в один момент оволоділа світом. Вона про переосмислення життя кожної людини, пристосування до нового ритму життя, про людство у всій його схожості і різноманітності. Однак тут не лише про Німеччину чи німців, мені здається, тут кожен знайде в чомусь себе чи свого знайомого. Мова піде і про Австрію, і про Нідерланди, і про Росію, і про українців. Вона смішна і легка, вона цікава і дуже розумно написана. Вона про кожного з нас і дуже нелегкий карантинний досвід. Перипетії з громадським транспортом, коли кожен боявся бути одинадцятим у черзі, тобто зайвим. Про старших людей, які виявившись у зоні ризику, пристосувались до карантину краще за молодь. Мітинги у Берліні без людей, ресторанні хроніки і про пересування за стрілкою. Книжка дуже сподобалась. Роздуми автора, його розповіді, порівняння і просто опис все це дуже органічно і по-справжньому цікаво. Дуже раджу! "Ніщо не вказувало на кінець світу - нашого затишного, прекрасного світу, який витримав стільки війн і криз, але став на коліна перед мікроскопічною будовою клітини. Можливо, він знову підніметься, але цей новий світ буде зовсім іншим. Світ, яким ми його знали, наближається до фіналу."