То є книжка, де Жадан розділяє на два табори людей і показує, як ті, що жили на Донбасі бачать, ставляться до тих, хто "патріот". Книга не про патріотизм, а про два різних світи - як справжні українці породжували Стуса, Шевченка....а Донбас - Януковичів, Клюєвих і т.д. У головних героїв любов до Батьківщини захована десь далеко і вона не потребує якихось заяв. Там є багато епізодів, які можуть (принаймні, я в це вірю) допомогти сучасній Україні відмовитись від "совка". Сергій Жадан це щось нове для сучасної української літератури. Ось його нова книжечка, тому доказ. Ця книжка оформлена досить креативно на твердій палітурці (що до речі, подбає про схоронність книжки і її довгу службу вам - читачам) - місто, яке ззаду по суті палає. Метафоричність починається із обкладинки. Всередині ій самі газетні сторінки, що мені так не подобаються, адже вони достатньо тонкі, щоб згодом просто-таки розчинитись в повітрі і канути у віки. Взагалі вважаю, що на книгу не можна витрачати такий папір взагалі. Але потрібно звикнутись, це вже є. Я рекомендую, всім, прочитати цю книжечку і розкрити для себе оті два світии, зрозуміти наші проблеми, які й досі існують на теренах України.

Давно хотіла почати знайомитись з творчістю відомого нині поета, прозаїка, громадського активіста Сергія Жадана. Вибрала його твір «Ворошиловоград», доволі багато про нього чула, та й відгуків багато, причому кардинально протилежних один одному. Ворошиловоград – роман, головним героєм якого є молодий чоловік Герман, котрий повертається до свого рідного містечка на Донбасі вирішувати проблеми братового бізнесу. Все це відбувається в славнозвісні 90-ті, бізнес хочуть «віджати», Герману допомагають колишні друзі та знайомі. Пишуть, що цей роман про українське рейдерство тих часів. Так, але, на мою думку, загалом він про звичайних людей. Всі ми родом з маленьких містечок, і навіть коли ми з них їдемо, завжди залишаються спогади: вони у всіх різні. Та коли ми повертаємось і бачимо що нічого не змінилося, починаємо розуміти, що і ми залишились такі самі, як і були. Всі зовнішні зміни насправді нічого не варті. Хочеться відмітити, що автор дуже влучно показує настрій, який панував у державі – якась нескінченна безвихідь; та й, здається, і держави то ніякої немає. Ні держави, ні суспільства, ні національної єдності. Через донецькі степи проходять цигани, якісь китайці, татари, узбеки, навіть афроамериканці. Ні роду, ні племені. Ворошиловоград читається легко, мова – сучасна і влучна. Моралістам може не сподобатись, адже присутня нецензурна лексика, та, вважаю, тут якраз вона дуже органічно звучить. Взагалі, я дуже недовірливо ставлюсь до сучасних українських письменників, особливо тих, які намагаються писати діалоги сучасною розмовною мовою, використовуючи якісь сленгові словечка чи русизми. Іноді вони звучать штучно і ненатурально, так ніхто в повсякденному житті не розмовляє. У Жадана, навпаки, діалоги виходять живими і реалістичними. Хочу сказати, що цей роман не підійде для тих, хто хоче розслабитись і просто слідкувати за сюжетом, він глибоко метафоричний і місцями навіть сюрреалістичний. Не можу його рекомендувати всім, але мені особисто такі твори «заходять», тому я слідкуватиму за творчістю Сергія Жадана.

Купила эту книгу по совету подруги, она увлекается творчеством С. Жадана; к тому же пару лет назад я была на небольшом творческом вечере автора, не будучи знакомой с его произведениями. Основной сюжет строится вокруг молодого человека Германа, который возвращается в город детства и юности, чтобы помочь брату. Он встречается со всеми теми людьми, которых он знал раньше, решает свои и их проблемы и предается воспоминаниям. Не могу сказать, что я была в восторге от этой книги (как, например, моя подруга). Во-первых, некоторые вещи, описанные автором в книге, идут в разрез с моими жизненными ценностями (секс на похоронах как-то не вписывается в мое мировоззрение). Во-вторых, были странные для меня моменты: от главного героя что-то постоянно скрывают, суть вещей он узнает по недомолвкам; проблемы с бизнесом решаются непонятным образом. Для меня эта книга стала не той, которую можно перечитывать или посоветовать друзьям. Из положительного хочу отметить легкий стиль написания книги (она читается быстро и просто), «острый язык» автора (было достаточно много веселых моментов) и ностальгические воспоминания о лихих 90-х годах (хотя эти воспоминания у всех субъективны). Слышала, что книгу хотят экранизировать, – интересно будет посмотреть.