Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі
Паперова книга | Код товару 867067
Yakaboo 5/5
Автор
Славенка Дракуліч
Видавництво
Комора
Мова
Українська
Рік видання
2018
Перекладач
Роксоляна Свято
Кількість сторінок
192
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм

Усе про книжку Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі

Що перетворює цілком притомних та цивілізованих людей, які нічим не відрізняються від інших у буденному житті, на вбивць і ґвалтівників під час війни? І чи будь-хто з нас теж потенційно може стати злочинцем у відповідних умовах?

Шукаючи відповіді на ці питання, Славенка Дракуліч спостерігала за розглядами справ на засіданнях Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. За моторошними випадками насильства й смертями сотень тисяч людей авторка намагається розгледіти суть — причини конфлікту, що тлів упродовж певного часу, та суспільні зрушення й політичні жести, що зумовили його вибух.

Характеристики
Автор
Славенка Дракуліч
Видавництво
Комора
Мова
Українська
Рік видання
2018
Перекладач
Роксоляна Свято
Кількість сторінок
192
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм
Рецензії
  •  
    Вони б і мухи не скривдили? 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Славенка Дракуліч, хорватська письменниця та журналістка, авторка ,,свіженької" книжки у жанрі нон-фікшин ,,Вони б і мухи не скривдили" (Видавничий Дім ,,Комора", переклад Роксолани Свято) буде гостею цьогорічного київського ,,Книжкового Арсеналу". Вона презентує свій твір, який вперше побачив світ англійською мовою ще у 2004-му році в Лондоні та є присвячений висвітленню подій Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі, котрий розглядав справи причетних до воєнних злочинів у колишній Югославії. Авторка була присутня під час слухань трибуналу та зібрала під однією палітуркою не так хронологію процесуального розгляду, як історії свідчень різних людей. Тому ця книга буде корисна як юристам, так і пересічним читачам, котрі цікавляться проблематикою міжнародних військових конфліктів, тим паче, що рано чи пізно нашу країну чекає подібний трибунал, у зв'язку із закінченням війни з Росією...

    Червоною ниткою цієї праці пронизується ключові питання -- як зароджується зло, чим воно підживляється і що, врешті-решт, підштовхує людину підняти руку на іншу, переступивши межу своєї Людяності? Чому людина ніяк не може ,,напитися" крові інших за вірою, кольором шкіри та національністю? Як цілком порядна та інтелігентна ще вчора людина, яка, на думку і родичів, і сусідів, і мухи би не скривдила, перетворюється на бездушну та жорстоку машину, мет якої є знущатися та вбивати? Ніхто ж не народжується із зброєю в руках та з безжальним блиском в очах, засліплених жадобою знищення ,,інших" людей...

    Ця книга писалася тоді, коли Слободан Мілошевич ще був живий (а саме він найперше спадає на думку, як головний ,,кровопивця" югославського конфлікту), а Младич та Караджич ще гуляли на волі... (а ці двоє теж немало пролили рік крові). Авторка, шукаючи відповідей на свої запитання, раз у раз приходить до висновку, що першоджерелом була... пропаганда, котра демонізувала в очах та головах сербів хорватів, боснійських мусульман, албанців. Плодом такого багаторічного промивання мізків і стали масові етнічні та релігійні ,,зачистки", котрі спаплюжили долі та забрали життя тисяч і тисяч невинних жителів Балкан...
  •  
    Для цієї книги 5 зірок замало 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Я перечитала безліч книг про війну. Звичайно, що всюди головними героями завжди виступали або жертви війни, або ті, які боролися проти зла. Тобто, в центрі книги ті, хто несуть добро, визволення, які за справедливість і правду. І мова не лише про книги художні.

    Славенка Дракуліч написала унікальну книгу. Вивчаючи історію, читаючи книги, я завжди сама себе запитувала - хто є ті люди, руками яких володарі цього світу робили війни? Хто був наглядачем у концтаборі? Хто розстрілював не лише чоловіків, а жінок і дітей? Звідки взялося стільки жорстоких прислужників режимів? На прикладі Югославських воєн авторка цієї книги показує їх нам - людей, які вбивають мирних. Людей, які гвалтують неповнолітніх. Які розстрілюють і влаштовують "чистки" навіть без вказівок зверху.

    Якщо ви, так як і я, думали, що це люди з відхиленнями, то мушу вас розчарувати. Авторка пильно розглядає постаті воєнних злочинців, намагаючись побачити там монстрів, але бачить людей, яких легко зустріти в повсякденному житті. Більшість із них ви ні в чому не запідозрили б. Що їх штовхає на ці дії? Чому? Чому вони так вчиняли? Ці питання будуть вас переслідувати.

    Підіймає Дракуліч у своїй книзі ще одне дуже важливе питання. Проблему відповідальності. Кожен, хто мовчить, коли бачить жорстокість чи несправедливість, теж стає відповідальним за неї. Немає різниці підтримуєте ви її чи ні. На результат це не впливає.

    Рекомендую цю книгу всім, хто наважується ставити складні запитання і шукати відповіді на них. Хто готовий подивитися правді в очі. Питання війни дуже актуальне наразі і для нас і такі книги можуть допомогти не наробити помилок. Потрібно нарешті навчитися засвоювати уроки минулого.
Купити - Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі
Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі
100 грн
Є в наявності
 
Інформація про автора
Славенка Дракуліч
Славенка Дракуліч

Славенка Дракуліч (Slavenka Drakulić, нар. 1949) — знана хорватська авторка, її есеї та книжки перекладено багатьма мовами. Статті Славенки Дракуліч публікували The New Republic, The New York Times Magazine та The New York Review of Books. Вона є позаштатною редакторкою та авторкою у виданні The Nation (США), час від часу дописує у Süddeutsche Zeitung (Німеччина), Internazionale (Італія...

Детальніше

Рецензії Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі

5/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Вони б і мухи не скривдили? 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Славенка Дракуліч, хорватська письменниця та журналістка, авторка ,,свіженької" книжки у жанрі нон-фікшин ,,Вони б і мухи не скривдили" (Видавничий Дім ,,Комора", переклад Роксолани Свято) буде гостею цьогорічного київського ,,Книжкового Арсеналу". Вона презентує свій твір, який вперше побачив світ англійською мовою ще у 2004-му році в Лондоні та є присвячений висвітленню подій Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі, котрий розглядав справи причетних до воєнних злочинів у колишній Югославії. Авторка була присутня під час слухань трибуналу та зібрала під однією палітуркою не так хронологію процесуального розгляду, як історії свідчень різних людей. Тому ця книга буде корисна як юристам, так і пересічним читачам, котрі цікавляться проблематикою міжнародних військових конфліктів, тим паче, що рано чи пізно нашу країну чекає подібний трибунал, у зв'язку із закінченням війни з Росією...

    Червоною ниткою цієї праці пронизується ключові питання -- як зароджується зло, чим воно підживляється і що, врешті-решт, підштовхує людину підняти руку на іншу, переступивши межу своєї Людяності? Чому людина ніяк не може ,,напитися" крові інших за вірою, кольором шкіри та національністю? Як цілком порядна та інтелігентна ще вчора людина, яка, на думку і родичів, і сусідів, і мухи би не скривдила, перетворюється на бездушну та жорстоку машину, мет якої є знущатися та вбивати? Ніхто ж не народжується із зброєю в руках та з безжальним блиском в очах, засліплених жадобою знищення ,,інших" людей...

    Ця книга писалася тоді, коли Слободан Мілошевич ще був живий (а саме він найперше спадає на думку, як головний ,,кровопивця" югославського конфлікту), а Младич та Караджич ще гуляли на волі... (а ці двоє теж немало пролили рік крові). Авторка, шукаючи відповідей на свої запитання, раз у раз приходить до висновку, що першоджерелом була... пропаганда, котра демонізувала в очах та головах сербів хорватів, боснійських мусульман, албанців. Плодом такого багаторічного промивання мізків і стали масові етнічні та релігійні ,,зачистки", котрі спаплюжили долі та забрали життя тисяч і тисяч невинних жителів Балкан...
  •  
    Для цієї книги 5 зірок замало 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Я перечитала безліч книг про війну. Звичайно, що всюди головними героями завжди виступали або жертви війни, або ті, які боролися проти зла. Тобто, в центрі книги ті, хто несуть добро, визволення, які за справедливість і правду. І мова не лише про книги художні.

    Славенка Дракуліч написала унікальну книгу. Вивчаючи історію, читаючи книги, я завжди сама себе запитувала - хто є ті люди, руками яких володарі цього світу робили війни? Хто був наглядачем у концтаборі? Хто розстрілював не лише чоловіків, а жінок і дітей? Звідки взялося стільки жорстоких прислужників режимів? На прикладі Югославських воєн авторка цієї книги показує їх нам - людей, які вбивають мирних. Людей, які гвалтують неповнолітніх. Які розстрілюють і влаштовують "чистки" навіть без вказівок зверху.

    Якщо ви, так як і я, думали, що це люди з відхиленнями, то мушу вас розчарувати. Авторка пильно розглядає постаті воєнних злочинців, намагаючись побачити там монстрів, але бачить людей, яких легко зустріти в повсякденному житті. Більшість із них ви ні в чому не запідозрили б. Що їх штовхає на ці дії? Чому? Чому вони так вчиняли? Ці питання будуть вас переслідувати.

    Підіймає Дракуліч у своїй книзі ще одне дуже важливе питання. Проблему відповідальності. Кожен, хто мовчить, коли бачить жорстокість чи несправедливість, теж стає відповідальним за неї. Немає різниці підтримуєте ви її чи ні. На результат це не впливає.

    Рекомендую цю книгу всім, хто наважується ставити складні запитання і шукати відповіді на них. Хто готовий подивитися правді в очі. Питання війни дуже актуальне наразі і для нас і такі книги можуть допомогти не наробити помилок. Потрібно нарешті навчитися засвоювати уроки минулого.
  •  
    Але ж скривдили.. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга мене заінтригувала самою назвою, бо хто ці "вони" і про що тут йдеться?

    Чесно кажучи, я очікувала дізнатись більше про психологію злочинців, тобто прочитати книгу з психології. Натомість отримала якісну книгу політичного контексту про тиранів, які у мирний час, є нашими сусідами, друзями чи родичами, а в час війни їм падає кляма і вони перетворюються на кровожерливих монстрів.
    Хорватка Славенка Дракуліч розглядає події 90-тих - 2000-их років, що мали місце в колишній Югославії. На прикладі тринадцятьох політичних персоналій Дракуліч розповідає про деградацію особистості, занепад моральних рис і нівеляцію цими людьми головної цінності: людського життя.

    Державний апарат вміло витворив міф про те, що різні народи в межах з'єднаної, штучної країни є ворогами. Мовляв, сербські мусульмани для хорватів - це зло, бо ж колись давно хорвати потерпали від ворожих набігів мусульман. Але де правда?

    Чому народ такий сліпий і не може відрізнити добро від зла, а злочинців від героїв? Ксенофоби не можуть бути увіковічненими героями, а злочинці повинні бути покарані.

    Книга Славенки - це пронизливий стогін, сповнений болю і страждань. Авторка зачіпає глибокі струни душі, закликаючи нас бути людьми.

    Я не могла відірвати від цієї щемливої книги. Отримала задоволення читаючи її, і похвалю також й гарне і влучне оформлення від видавництва Комора.

    Усім небайдужим рекомендую!!
  •  
    Одна з найпотужніх книг, які мені доводилося читати. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Одна з найпотужніх книг, які мені доводилося читати. По емоційному сприйняттю і послідуючому «заглибленню в себе» давно не читала нічого подібного.
    Книга написана за результатами слухань в Гаазькому трибуналі справ воєнних злочинців щодо колишньої Югославії.
    Автор спокійно і відсторонено спостерігає за обвинуваченням, допитом підсудних, їх захистом, допитом свідків і намагається зрозуміти, де ж пролягла ота межа, переступивши через яку звичайна людина перетворюється на монстра – на воєнного злочинця. Як саме відбувається ця трансформація. Чи людина народжується такою ?
    Читаючи оповідь з залу трибуналу, роздуми автора з приводу процесу і підсудних, усвідомлюєш, що воєнні злочинці – це не вроджені монстри, це твої вчорашні друзі, сусіди, типові співгромадяни. Це саме про одного з них заявив свідок - односелець, що цю людину за мирного життя знали як таку, що й мухи не скривдить. Вони не народилися такими, вони такими стали завдяки сукупності обставин. І, виходить, ти теж можеш стати саме таким (або й гірше, якщо може бути гірше), якщо буде теж певна сукупність обставин. Якщо звичайні люди коїли воєнні злочини, то це означає, що будь-то з нас може їх скоїти.
    Страшно від того, що усвідомлюєш – при збігу політичних обставин ти теж можеш опинитися і в ролі жертви і, можливо, в ролі злочинця.
    Тобто, жорстокість на війні – це скоріше норма, аніж виняток, і залежить більше від обставин, а не від характеру людини. Обставини складаються так, що «вистрілюють» саме ці ниці риси характеру, які б, якби не війна, ніколи б не виявилися. Але якщо це справді так, то ніхто з нас не може бути певен, як поводитиметься за тих чи інших обставин.
    Всією червоною лінією книги проходить думка, що те, що є найважливішим у контексті воєнних злочинів, і те, чому нам слід уважніше придивитися до них, зводиться до одного важливого питання: що зробив би я в такій ситуації? А неприємна правда полягає в тому, що остаточної відповіді не існує. І тебе ця думка не покидає, бо ти намагаєшся заглянути в себе, але відповіді не знаходиш.
    Дуже раджу прочитати. Після неї по-іншому дивишся на світ.
  •  
    Покарання за скоєне 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    "Може, в історії він і відігравав величезну роль - роль лиходія, але тепер він здається карликом. Маленьким, злим аутичним чоловічком. Людиною, яку покинули послідовники і яка тепер опинилася за ґратами" (с)
    Таким побачила Славенка Дракуліч Слободана Мілошевича у Гаагському суді. Ця книга дає українцям надію побачити і іншого президент-карлика у Гаагському суді найближчими роками. Але повернемося до книги.
    Славенці Дракуліч випала нагода бути присутньою на суді над військовими злочинцями Балканської війни. Вона бачила цих людей на власні очі, чула їх свідчення і свідчення тих, хто постраждав від їх рук. Талановита репортерка і письменник спробувала розібратися, чому ці люди, які опинилися на лаві підсудних, стали військовими злочинцями. Що підштовхнуло їх на те, щоб чинити масові розстріли, знущатися над людьми іншої віри або національності, ґвалтувати жінок. І письменниця приходить до висновку, що життя багатьох військових злочинців не відрізнялося від життя їх сусідів, не було у них в житті якихось визначних трагедій чи психологічних травм, які б перетворили б їх на монстрів. І тим жахливіше читати біографії цих злочинців, бо, виявляється, одного дня за несприятливих умов ваш тихий сусід може стати ґвалтівником або масовим вбивцею. І це моторошно.
    Проте факт того, що більшість злочинців Балканської війни рано чи пізно опинилися на лаві підсудних вселяє надію на справедливість.
  •  
    Що робить нормальну людину жорстокою? 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Хороша книга. Страшна, моторошна. З тих, після яких всю ніч неможливо заснути, бо хочеться обдумати все прочитане.
    Авторка були присутня на судових засіданнях, де судили військових злочинців. Вона намагається зрозуміти сама і пояснити нам, чому законослухняні громадяни, зразкові сім’янини, психічно здорові, звичайні люди, які у мирний час і мухи б не скривдили, під час війни стають настільки жорстокими і творять такі жахливі речі з собі подібними.
    Величезний плюс книги – змушує покопатися у собі. А ще уважніше придивитися до своїх родичів, друзів, сусідів. Як би ви повелися в умовах війни? І ще після цього хочеться прочитати щось для розвитку критичного мислення. Адже, якщо я правильно зрозуміла авторку, саме це єдине може врятувати нашу людяність. У якій би країні ми не жили, наскільки б демократичним не було наше суспільство, ми все одно піддаємось пропаганді і маніпуляціям. І це нормально, без цього неможливо побудувати жодне суспільство, жодну державу. Патріотизм, по суті, це теж ідеологія, наслідок пропаганди. От тільки як його будуть використовувати – це питання. Для захисту своєї країни, для розвитку, для добра? Чи для війни, для вбивств, для культивування ненависті проти людей з іншим відтінком шкіри, які розмовляють іншою мовою, сповідують іншу релігію?
    Читати обов’язково, перечитувати, думати і лишатися людьми.
  •  
    Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга "Вони б і мухи не скривдили" не відпускає вже декілька днів. Її авторка Славенка Дракуліч спостерігала за розглядами справ на засіданнях Міжнародного трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. Описувала як сам процес, так і поведінку підсудного, попередньо роз'яснивши читачам суть злочинів та коротку біографію підсудного. Авторка намагалася зрозуміти, чому ці люди йшли на такі жорстокі злочини? Чому так безжально вбивали сотні й тисячі людей? У книзі всього 13 репортажів і кожен я читала затамувавши подих.
    Спостерігаючи за підсудними Дракуліч нерідко порівнює їх зі своїми рідними чи знайомими. Молодий чоловік - ровесник її доньки й мабуть міг би бути гостем на її кухні. А чоловік старшого віку одягом та манерами нагадував рідного батька Славенки. Розповідаючи історії засуджених в Гаазі , вона наголошує, що всі ці люди не були психопатами і не мали патологічних відхилень, але безжально вбивали та гвалтували. Цікаво, що до війни більшість з них були абсолютно мирними жителями, але безжальна машина пропаганди змусила їх розв'язати війну із сусідами.
  •  
    Для тих, хто готовий потривожити свій солодкий сон 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ця книга точно не для розваги. Відчуття після її прочитання важко описати. Це наче ти ідеш знайомою вулицею і зненацька боляче врізаєшся в стовп. А тоді думаєш, як могла його не помітити. Вона про те, як формуються конфлікти. Думаєте, що не можете зненацька зненавидіти сусіда, з яким дружно прожили все життя? Як не прикро, ви помиляєтесь. Чи може бути потенційним убивцею чи ґвалтівником ваш близький знайомий, хтось з рідних, а, можливо й ви самі? І знову відповідь вас не втішить.
    Це дослідження про найкривавішу різанину у Європі з часів Другої світової війни. А також про тих, чиїми руками її було скоєно. Ця книжка - одна з трилогії про війни в колишній Югославії, і єдина, написана не від імені жертв.
    Чим відрізняється націоналізм від патріотизму? Чому він може стати небезпечним? Коли громадськість зможе поглянути тверезо і відсторонено на те, що відбулося? Це дуже важко, адже "неприємно дізнаватися, що ти - співпричетний". Міжнародний кримінальний трибунал у Гаазі сприймається співвітчизниками підсудних вороже. Людей, яких звинувачують у страшних злочинах на батьківщині бачать національними героями. Авторка намагається розгледіти в них монстрів, патологічних психопатів, адже це би все пояснило. Але це звичайні люди, деяких з них навіть шкода. І це найбільше лякає та спантеличує. "Суди над воєнними злочинцями важливі не лише через пошану до тих, кого було вбито. Вони важливі задля живих. Адже врешті те, що є найважливішим у контексті воєнних злочинів, і те, чому нам слід уважніше придивитися до них, зводиться до одного важливого запитання: що зробив би я в цій ситуації? А неприємна правда полягає в тому, що остаточної відповіді не існує."
  •  
    Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Для одних эти люди военные преступники, убийцы, насильники, зло с которым лучше не встречаться, а для других — национальные герои, защитившие жизнь, свободу, независимость и несправедливо пострадавшие от международного трибунала в Гааге.
    В своей книге Славенка Дракулич, хорватская писательница, проанализировала мотивы людей и попробовала сделать вывод что же послужило причиной для тысяч жертв в результате войн 1991 -1995 на территории бывшей Югославии.

    В книге представлены истории Милана Левара, Тихомира Орешковича, Мирко Нораца, Горана Елисича, Слободана Милошевича, его супруги Миры Маркович и других на основе показаний.

    Действительно, есть ли у человека выбор, действуем мы сознательно или становимся заложниками существующей модели в обществе, можем отказаться от преступного приказа или получаем удовольствие от кровопролития.

    Меня больше всего впечатлила история Дражена Ердемовича, Он участвовал в расстреле около 1200 человек пленных мусульман из Сребреницы. Он утверждал, что у него не было возможности отказаться от выполнения приказа, потому что его бы расстреляли вместе с гражданскими. Таким образом он убил от 70 до 120 безоружных людей.

    «Серб, хорват та боснієць грають у карти. Вони чудово послуговуються однією мовою, ділять між собою мусульманські страви без огляду на їх віросповідання. Тут немає агресії, словесних баталій чи, тим паче, насилля. Вони живуть в гармонії та спокої. Читають книжки, дивляться супутникові канали. Та, на жаль, не в рідній їм колись Югославії. Не в Хорватії, Боснії чи Сербії, та навіть не Македонії чи Косово. Вони перебувають у Схевенінґенському таборі утримання в Гаазі, куди потрапили за ненависть одне до одного»

    Обычные люди среди нас….
  •  
    Вічне питання 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    «Ґорана Єлісича, боснійського серба родом із Бієліни, засудили на сорок років ув’язнення за розстріл тринадцятьох в’язнів у травні 1992 року в поліційному відділку в Брчко. Але, дуже ймовірно, він убив понад сотню людей. Більшість розстріляних в’язнів були мусульманами.»

    Це цитата із книги «Вони б і мухи не скривдили… Воєнні злочинці на суді в Гаазі». Чому звичайні люди чинять зло? Чи живе в кожному з нас ця схильність, яка тільки й чекає слушної нагоди, розуміння того, що зло дозволене, нормальне і не буде засуджене – для того щоб вилізти назовні? Чи люди, які вчиняють злочини проти людяності – це якісь специфічні істоти, які вже народились із якоюсь вадою? Це складні питання і в мене немає відповіді на них. Як немає й у Славенки Дракуліч. Вона – очевидець. Очевидець того, що коїлось в її власній країні і що змусило її саму та її родину покинути Батьківщину. І очевидець трибуналів в Гаазі, на яких слухались справи воєнних злочинців з усіх сторін Балканського конфлікту.

    «Біляна Плавшич дратує мене, доки я нарешті не помічаю в ній дещо знайоме. Вона нагадує мені матір. … Здається, деякі люди мають вроджену гідність або пиху в поставі (залежить від того, як інтерпретувати). Біля таких людей почуваєшся незатишно – так, ніби з тобою щось негаразд: безлад на голові, пляма на одязі, або ж ти бовкнув якусь дурницю. … Той факт, що жінка може бути відповідальною за деякі найстрашніші злочини, вчинені в Боснії під час війни, важко сприйняти людям, які бодай трохи вірять, що світ, очолюваний жінками, був би кращим, аніж той, у якому ми живемо. Але коли ця жінка керувала Боснією, там було справжнє пекло. Формально вона була другою державною особою в Республіці Сербській після Радована Караджича.» Вона – одна із небагатьох, хто визнала свою провину.

    Коли ти починаєш читати про історію Балкан, то рано чи пізно, після битви на Косовому Полі, Далмації та роду королів-єпископів та дійдеш до 20 століття – і втрапиш у дві війни. Які проявили столітню напругу регіону. Під час Другої світової на Балканах коїлось місиво, страшніше ніж в наших Карпатах. Я навіть не можу точно порахувати скільки сторін конфлікту було – і партизани Тіто, і націоналісти, і мусульмани, і когось із них підтримували німці, а хтось – сподівався на незалежність своєї невеличкої країни. А потім, після війни у цих людей народились діти, а потім це післявоєнне покоління виховало своїх дітей, дітей які вже не боялись війни і були не проти змахнути пил зі старих ідей. І всі боролись за правду, і всі були праві, і всі після війни стали національними героями. Героями, яких немає за що судити…

    Це невеличка, але дуже важка книжка, яку хочеться цитувати. Або радити читати усім. Вона написана по свіжих слідах, коли трибунали ще йшли. Однак особисто я так і не змогла відповісти собі на питання – хто винен? Ні, не у воєнних злочинах і злочинах проти людства та людяності (трибунал був дууже прискіпливим). А у війні. Хто винен в тому, що стала можливою Сребреніца? Облога Сараєво? Війна в Косові? Начебто відомі імена тих, хто віддавав накази та приймав рішення, але чому ці накази виконували?

    Напевно я ніколи цього не зрозумію. Чому люди чинять зло? Можливо, тому що можуть.
  •  
    «Зло -це брак співчуття».
    «Присутні на його слуханні стали свідками падіння суспільства, яке втратило цінності, армії, яка втратила честь, і людини, яка втратила душу, даючи згоду на зло.»

    Коли ми чує термін воєнні злочинці нам одразу приходить на думку події Другої Світової і нацисти. Але ми не згадуємо про Руанду, Камбоджу, Югославію чи інші випадки. А все тому, що про нацистів написано дуже багато, а про інші злочини проти людяності досі багато замовчується. І ця книжка розкриє перед вами події в Югославії 1991-1995 рр. Авторка розкаже про Міжнародний трибунал в Гаазі і про те, як вона 5 місяців слухала жертв і дивилась на підсудних. І найсильнішим для мене виявився останній розділ «Братерство та єдність», бо саме після нього і розумієш суть написання самої книги і те, що хотів донести автор.
    Тут немає сухих фактів чи однозначної думки автора, на сторінках стисло, але чесно викладені події і спроба їх пояснити.
  •  
    Они бы и мухи не обидели
    Раньше я знала про Югославию только сам факт, что она существовала, а потом распалась на несколько государств. Ну и что в последнее время набирают популярность морские курорты Хорватии и Черногории. О войне я узнала из аннотации к данной книге. Но я и не подозревала о её масштабах.. Массовое уничтожение гражданского населения (в том числе детей), расстрелы тысяч и сотен тысяч мусульман, изнасилования, грабежи, торговля людьми.. Пока на Западе массово проводили интернет в каждый дом, практически в центре Европы творились такие зверства. Как такое могло произойти в цивилизованом мире, почти 21-м (1990-е годы) веке?? Славенка Дракулич не описывает историю своей и соседних стран. Она рассматривает отдельно взятые личности - тех, кого признали военными преступниками и судили на международном Трибунале. Тех, кого на родине до сих пор почитают, как национальных героев, несправедливо осужденных. Очень страшно, как внезапно в военное время все переворачивается с ног на голову, и вчерашние друзья становятся врагами. Ещё страшнее, что самые обычные люди, без склонности к агрессии и психических заболеваний, творят ужасные вещи.. Эту книгу невозможно оценивать как просто книгу, нельзя назвать её интересной или восхититься художественным слогом. Это не просто книга. Она рассказывает о том, что происходило. А так же предупреждает, что никто не застрахован от подобного. Ведь они бы и мухи не обидели, если бы не война...
  •  
    Скривдили, чи ні?
    У війні в Югославії 1991-1995  рр були винні! Але тільки через десять років по її закінченні кількох винних притягнули до відповідальності у Гаагському суді. І кожен з них заперечував свою провину.

    Вбивати за ради життя, бути вбивцею або вбитим, і в результаті залишитися такою ж людиною? Автор, бувши присутньою на всіх слуханнях і бачачи звинувачених, шукає той аспект, що робить пересічну людину жорстоким вбивцею. Вони-чиїсь сусіди, друзі, рідні, співробітники, кохані. І якби не війна то в чому би проявилася їхня жорстокість? Чому, даючи їм в руки зброю-вони її приймають, а опісля розстрілюють сотні людей за день? Чи можна вважати самозахистом утримання в полоні жінок і постійне жорстоке ґвалтування, тільки тому, що вони іншої віри? І відкидати звинувачення з подивом, адже попри все, їх залишили жити, з тим тягарем насильства, а подекуди з плодом у череві.

    Описуючи минуле злочинців, їхній статус та місце у суспільстві дивом дивуєшся, знаючи що лежить на їх совісті. Пересічні обличчя-одні непримітні, інші навіть симпатичні. Такі люди з легкістю можуть перевести бабусю через дорогу, підібрати на вулиці кошеня, і різати живцем людину. Насправді, вони б муху не скривдили, якби не війна.

    Ця книга-не виправдання безвиході. Адже одне-захищати свою сім'ю і землю, а інше-знущатися з людей, які ще вчора були твоїми продавцями, вчителями дітей, підлеглими або начальством. І йдучи на злочини, вони розуміють свою вседозволеність і не мають страху перед покаранням.

    Книга емоційна і з масою прикладів. Можна і не знати історію війни на Балканах, щоб розуміти, які люди нас оточують, не залежно від влади та національності. Адже серед нас мільйони тих, щоб і мухи не скривдили, але дай їв в руки зброю і покажи "ворога"...
  •  
    Значуща книжка
    Дуже цікава книжка, актуальність якої для наших реалій годі переоцінити.
    Не знаючи майже нічого про югославські війни у 90-х, читати було надзвичайно цікаво. Підняті тут теми й питання не можливо ігнорувати.
    Стилю С. Дракуліч часом властива певна психоаналітичність, і от її в цій книжці було справді багато. Авторка намагається зрозуміти й "розкусити" образи воєнних злочинців і намацати десь у них зерно зла. Чи вдалося їй це? На жаль, не на все можна знайти відповіді. Спроби їх знайти й вилилися у цю сильну і значущу книжку-запитання про країну братерства і солідарності, якої не стало, про її громадян, однією з яких була й сама авторка.
  •  
    Не виправдання злочинців, а привід задуматися, чому вони стали такими?
    Читаючи книгу "Бузкові дівчата" я неодноразово задавалася питанням, а як би вчинила я на місці фашистської лікарки Герти Оберхойзер, яка проводила медичні експерименти над дівчатами "кроликами" у таборі Равенсбрюк??? І знаєте, можна сотні разів стверджувати, що я б такого не вчинила, але це не правда! А правда у тому, що відповіді не існує, адже я не була на її місці!!!

    У своїй книзі, хорватка Дракуліч пише 13 розділів про військових злочинців, які під час війни 1991-1995 років в Югославії жорстоко вбивали, гвалтували та чинили злочини проти людства. Авторка задумується над тим, звідки у цих людей з'явилася така жорстокість, адже до війни більшість із них були милими людьми, спокійними сусідами, добропорядними сім'янинами... Невже це вроджене? Навряд чи... Можливо вся ця лють і ненависть виникли від безнаказаності чи вседозволеності, від безмежної влади, відсутності опору?

    Чесно, я не знаю, чого очікувала від прочитання, але й досі перебуваю під враженням. Це та книга, яка довго муляє, яка змушує думати та аналізувати. Славенка Дракуліч так вдало все розібрала, розжувала і по поличкам розклала, що навіть людині, яка геть нічого не знає про історію Балканів, буде зрозуміло.
 
Характеристики Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі
Автор
Славенка Дракуліч
Видавництво
Комора
Мова
Українська
Рік видання
2018
Перекладач
Роксоляна Свято
Кількість сторінок
192
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
135х205 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
ISBN
978-617-7286-30-0
Вага
105 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Сучасна література
 

Про автора Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі