Відкриттям року став для мене «Вокзал на вулиці Відчаю» Чайни Мєвіля, британського фантаста, лівого активіста (троцькіста) й ученого. Ця книга відкрила для мене двері в до цього часу невідомий фантастичний світ Бас – Лаг і новітній напрямок у фантастиці – «Нове химерне фентезі» (або, як його характеризує сам автор, дивної фантастики»). гримучу суміш фентезі й стимпанку. Цей світ приваблює незвичними темами й ексклюзивними персонажами й водночас викликає відразу, настільки натуралістично описані химерні покручі, бруд, хвороби й тортури. «Вокзал на вулиці Відчаю» - перша книга циклу «Бас – Лаг», дія її відбувається в місті-державі Новий Кробузон, де технології органічно поєднуються з магією, а люди співіснують і співпрацюють із найрізноманітнішими не-людьми. Над Новим Корбузоном нависла страшна й, здається, нездоланна біда, а перед головним героєм, талановитим ученим, який став мимовільним співучасником появи чудовиськ у місті, і його поплічниками (максимально дивними, місцями асоціальними) стоїть завдання – зупинити цей жах. Фантазія автора у створенні персонажів просто вражає, але не хочеться спойлерити, псувати задоволення.

Я не очікувала від книги те, що отримала і якби уважно читала різнобічні відгуки - не купувала б. А так, побачила слово "стімпанк" і в море з головою. Книга залишила по собі НАСТІЛЬКИ суперечливі враження, що я навіть не знаю як їх скласти до одного знаменника. З одного боку - вау, пропрацьованість світу, його механіки, суспільних складових, взаємин - висота. З іншого - така сіра, депресивна, важка штука, що повільно осідає на тебе і давить... І стільки свого намішано! До кінця книги тричі міняється думка про те - що ж насправді це історія: про повернення крил, недалекоглядність науковця, порятунок світу чи зраду в ім'я справедливості? Та й саме місто-держава - страшне, брудне, - у ньому є хоч щось пристойне? Чи автор поки скромно не показував читачам найкращих частин міста, а лише дно? Для мене - це книга-руїна: на початку оповіді не все гладко, а у кінці - випалене поле. Я навіть не впевна, що бажаю знати, що далі. Можливо років за п'ять. Та напевно то і є показником хорошої книги - враження по ній лишаються довго і її просто так не забути. Але... моє особисте ставлення до неї прохолодне.

Чайна М'євіль - Вокзал на вулиці Відчаю. Це надзвичайний, шикарно/огидний та затягуючий мов болото, роман. Читаючи його мені здавалось, що мене покриває тонка плівка бруду, поту, кошмарів і гіркоти. Максимально некомфортне поєднання, як на мій смак. Проте кинути книгу незважаючи на все просто не змогла. Ви поринаєте в це місто, в якому змішались раси та гріхи, і воно вас просто поглинає. Відкриваючи цей грубезний том ви закінчуєтесь як нормальна людина і починаєте життя чимось незбагненним але обов'язково мерзотним. Фантасмагорія сюжету буквально захоплює з перших сторінок. Вас відразу кидають в гущу подій. Тут вам і проблема міжвидового кохання, і нереалізовані кар'єрні прагнення, і корупція, і мафія, а також купа містично/потойбічних істот, які спокійнісінько винищують населення цього величезного мегаполіса. Що цікаво, світ цієї книги автор не обмежує лише Новим Кробузоном, показуючи, що і за ним є ще багато чого химерного, дивного і вражаючого. Можливо це закид на інші книги в цій місцині? Книга жорстока, гидка, тут багато крові та насильства. Але разом з тим вона просто неперевершена. Такі поєднання рідкість. Тому таки вартує, щоб прочитати