Книга досить легко читається і не хочеться зупинятися, поки не дочитаєш до кінця. попри те, що книга має назву "Вище від моря" - досить романтичну та теплу, історія насправді містить в собі набагато серйозніші проблеми та оповідки героїв.ми звикли, що море це завжди щось прекрасне і хвилююче. місце, куди хочеться поїхати на відпочинок та релакснути, та для наших героїв море - це щось неприємне, адже родичі обох сидять у в'язниці на острові. Франческа Меландрі гармонійно поєднує горе та смуток головних героїв із чарівністю природи, що їх оточує. аж ніяк не можна собі уявити, доки не почнеш читати, що книга про море може бути водночас такою меланхолійною, та життєрадісною. Особисто мені припала до душі головна героїня, життя якої було і є завжди таке тяжке, що вона не може розслабитися, але коли вперше бачить море, то навіть забуває, що насправді пливе провідати чоловіка у в'язниці. Вона не сумує за ним, їй навіть легше без нього і їй стає сміливості це визнати. І тут ми бачимо, що море може бути різним - прекрасним і сумним, розслабляючим та гірким.

Було море. Зрештою саме море, а ще острів і є одними з головних героїв цієї неймовірної книги. Море вміло бути спокійним і чарівливим, а вміло хвилюватися, ставати нестримним та навіть небезпечним. Море то ніби душа іншого головного героя - жінки Луїзи, яка їде на цей прекрасний, але одинокий острів для відвідин свого засудженого на довічне ув*язнення чоловіка. Саме з ним всі довгі роки Луїза була спокійною та милою, народжувала дітей, тяжко працювала та зносила чоловічі побої. Одного разу вона сказала чоловікові "Шшш" - і це були перші неспокійні хвилі в її житті. Як вірна дружина Луїза вже багато років їздить у в*язниці, але як жінка, що прагне щастя молиться геть про інше. Паоло - самотній одинак, батько ув*язненого за революційну поведінку сина, зневірений в своєму житті і саме море - море, те що навколо острова і оте, інше, з жіночим іменем може повернути йому наснагу до життя. А ще є Нітті - охоронець камер з насильниками та педофілами, колись милий хлопець, якого однак вже давно боїться власна дружина. Та чи ж робить він щось погане? Зло, що продукує зло чи ж не приречене на вічні ходіння по колу? Ця книга неймовірна. Читаючи її ти ніби чуєш шелест хвиль, а ще відчуваєш солоний запах води. В кожному з нас є море. Хтось в ному тоне, ну а хтось...

Що нам відомо про самотність? Таку безмежну, неначе тотожну острову. Таку, що, здається, прирікає до останнього подиху страждати у її полоні, всупереч тому, що життя – триває. Бо все на світі треба пережити… І кожен вирішує сам, чи продовжувати перебувати на цьому острові самотності чи відкрити своє серце для любові. Головними героями роману «Вище від моря» є троє абсолютно незнайомих людей, яких доля зводить разом, у зв’язку з несприятливими погодними умовами та аварією, на одному середземноморському острові. На перший погляд, мальовничий Острів – справжнісінький райський куточок, якби не установа, що на ньому знаходиться – в’язниця суворого режиму, де відбувають покарання особливо небезпечні злочинці. Саме сюди прибувають на відвідини ув’язнених родичів Луїза та Паоло. Вона, Луїза, – жінка-селянка з центральної Італії, чий чоловік і батько їхніх п’яти дітей – вбивця двох людей, проводить за ґратами ось уже десятий рік. «Їй могло бути років тридцять або п’ятдесят. Вона належала до тих жінок, які, схоже, вже у дванадцять років були спроможні доглядати братів-сестер, готувати суп, прасувати, а в двадцять були вже обдаровані спокійною вправністю людини середнього віку. Не те, що вона була важка або товста, навпаки, тіло її було пружним і м’язистим, як у людини, яка інтенсивно ним користується» Він, Паоло, – колишній викладач філософії, вдівець, чий єдиний син – революціонер, терорист-вбивця… Обоє відвідувачів – самотні та зневірені, по-своєму зламані життям, як і тюремний наглядач Нітті П’єрфранческо, з котрим їм доводиться провести ніч на Острові. Ніч, повну розмов та одкровень про самотність. Ніч, після якої життя наповнюється новим змістом, а самотність більше не видаватиметься вироком… Події твору відбуваються в Італії 1979-го року, котрий увійшов в історію як такий, коли відбулося найбільше акцій політичного тероризму – кривавих та нещадних. Крізь призму окремих сімейних драм авторці дуже точно і пронизливо вдалося описати життя та суспільство країни у дуже непростий період, у той же час вміло ввівши вічну тематику самотності, любові, вибору. Прочитання роману спонукає до роздумів, на кшталт, що ж могло бути далі та як може скластися подальша доля головних героїв, оскільки оповіді притаманна певна незавершеність. Тож кожен читач сам зможе додумати кінцівку, спочатку відповівши на ключове питання роману: чи є стіна (читай, самотність) вища, ніж море?