Був час, коли я багато читала Марка Леві. Був у мене такий настрій, читати щось легеньке та романтичне. "Викрадач тіней" якраз така, але це не краща книга автора, є набагато цікавіші твори. Роман про хлопчика, на долю якого випало багато випробувань. Книжка за назвою налаштовує на казкову, магічну історію, де буде багато магії. Але це трошки не так, магія тут вторинна. Це історія внутрішньої боротьби, праці зі своїми дитячими травмами. Від цього твору було і сумно, і весело. Читається книжка на одному подиху. Проковтнула її за один вечір а запам'ятала на роки. Але ж трішки не вистачило мені подробиць, хотілось щоб трохи більше автор розповів про внутрішні хвилювання героя. "Дитяче кохання — це свято, його не можна довірити нікому. Вона живе у вас, у таємних глибинах душі. Іноді спогад може викликати її на світ, нехай навіть зі зламаними крилами."(с) Книга для романтичних натур, може зацікавити як дорослих, так і підлітків. Марк Леві як автор мені подобається, хоча у нього дуже легка література, те що треба-для відпочинку.

На книжки Марка Леві я поглядала, але вони мені завжди здавалися надто масовими, надто мелодраматичними. Аж ось я натрапила на "Викрадач тіней" в котрійсь із підбірок для "відпочивального" читання, і оскільки відпочинок - це саме те, що було мені в цю мить потрібно, то я вирішила ризикнути і спробувати. І… Ну, що сказати? Так, мелодраматизму тут більш ніж достатньо. Історія розказана дуже нерівномірно за стилем: тут ти віриш, а вже за кілька абзаців думаєш "ех, авторе, ну нащо таке городити, все ж було так цікаво". Скажімо, сцени довірливих бесід матері і сина - чудові, сцени поїдання солодощів, спечених добродушним Люком, - прекрасні. Але все це між собою "зшито" абияк. Та і з відпочинком не склалося, бо є момент надто щемкий і болючий для легкого читання. Але заради деяких вчинків головного героя та заради класного образа пекаря-лікаря Люка твір цілком можна читати. Сказати, що було нудно, не можу.

Взялася за цю книжку зовсім випадково - закинула в рюкзак у відпустку, бо вона тоненька і зовсім невелика. І у цій книжці ховається щемка, меланхолійна історія. Головний герой - хлопчик, на рік молодший за своїх однокласників. Він почувається ніяково, але все ж намагається завоювати увагу і вибороти своє місце під сонцем. А ще хлопчик розмовляє з тінями і навіть може викрадати їх. От тільки ця тема розкрита тут дуже і дуже поверхово, така цікава, але її тут занадто мало, вона нагадує скоріше тло основних подій. Хлопчик виріс, пішов навчатися на лікаря. І досі шукає себе. Він намагається забути раптове дитяче кохання, зрозуміти, що ж відчуває до близької подруги, допомогти другові. Мені було сумно від цієї історії. Захотілося обійняти батьків, сказати їм як я їх люблю. Книжка, що западає в душу своєю чуттєвістю. Але вона така коротка, мені хотілося більше деталей, зокрема теми тіней. Така цікава задумка, яка замість того, щоб бути акцентом, стала всього лиш тлом. Та і стиль написання такий простий. Загалом, легка книжка з нотками суму - ось що таке "Викрадач тіней"