Із задоволенням прочитала всю трилогію (щоправда, не підряд, розтягнула на рік). Мушу визнати, що перша книга, саме ця, читалась найскладніше і відгук на неї написати збиралась найдовше. Отже, вступна частина трилогії про Такеші Ковача, яка знайомить із героєм, а головне – із світом, у якому розгортаються його досить похмурі пригоди. Створений Ричардом Морганом світ і придумане ним далеке майбутнє людства вражає і захоплює. У 26 столітті людство винайшло і освоїло технологію, що дозволяє досягнути такого собі «умовного безсмертя». Досягається воно шляхом запису особистості (думок, емоцій, спогадів) на спеціальні вживлені кожній людині від народження пристрої – «стеки», які можна переносити в інші тіла (біологічні або синтетичні) – «чохли». Засновок для сюжету начебто не унікальний, ідея «цифрової особистості» вже сьогодні носиться в повітрі, причому не як сюжетний хід для фантастичних романів, а як цілком реальна у не такому вже і віддаленому майбутньому технологія. Звісно, Ричард Морган іде далі і базує свій вигаданий світ на технологіях відчуження і передачі цієї цифрової особистості. В результаті отримуємо прекрасну основу для фантастичного бойовика – від «прокачаних» можливостей головного героя, який має в минулому службу в елітних військах із спеціальною підготовкою, що дозволяє «витискати» максимум із власної психіки і тіла (не обов’язково власного, ага) до «розтягування» історії на кілька століть і кілька планет. В основі сюжету – розслідування, за яке не надто бажаючи цього, береться головний герой (завдяки його підготовці він отримує пропозицію, від якої неможливо відмовитись) і яке потягне за собою чимало інших ниточок (брудних і небезпечних, яких же іще). Водночас історія Такеші Ковача, особливо її перша частина, «Видозмінений вуглець», це дещо більше, ніж добре закручений футуристичний бойовик із детективними елементами. Що робить цю історію одночасно і цікавою, і складною, так це підняті соціальні, моральні, релігійні, етичні питання описаного нового світу. Наскільки безконфліктним буде поєднання пам’яті тіла та пам’яті стеку, як воно впливатиме на психіку? Де взяти достатньо тіл, щоб знову і знову «завантажувати» особистості, коли фізичний носій віджив своє? Чи можна «використовувати» тіла злочинців – вони ж їм начебто не потрібні під час їхнього строку ув’язнення? Хто може собі дозволити замовити точну генну копію власного тіла? Що скаже церква про подібне перезавантаження «душі» (а чим іще з точки зору віруючих є цифрова особистість)? Як бути із людьми, що із релігійних переконань відмовились від перечохлення, але, наприклад стали жертвами вбивства і могли б (якби не релігійно вмотивована відмова) свідчити проти своїх убивць? Як на мораль і психіку людини вплине усвідомлення свого безсмертя, особливо якщо гроші і генні технології дозволяють залишатись практично вічно молодим і здоровим? Як швидко набриднуть куплені століття молодості і краси? До яких розваг підштовхне вседозволеність величезних грошей і практичної недоторканності нудьгуючих трьохсотлітніх «міфів» (за аналогією із тисячолітнім біблійним Мафусаїлом)? А якщо існує можливість вбивати «понарошку»? А якщо не «понарошку»? Всі ці питання досить вправно вплетені в загальну пригодницьку канву, що і робить роман дуже непростою історією. Додайте сюди досить складні описи технологій майбутнього світу. Втім, навіть не описи – автор не витрачає на них час, читача просто «вкидають» у реалії 26 століття – розбирайся, як зможеш. Результат – складне і захопливе читання, блискучий зразок змішаного жанру кіберпанку та фантастичного бойовика. Не можу не відзначити якісний переклад, але тут же слід попередити про реально складний синтаксис (підозрюю, це авторська заслуга) – крізь текст постійно «продираєшся» (рідко так буває, але цього разу пораділа, що спочатку подивилась серіал). Раптом кому цікаве порівняння із серіалом (тим більше, що палітурка до нього прямо посилається) – це той випадок, коли телевізійна адаптація і літературна першооснова – два самостійні тексти, кожен блискучий по-своєму, задоволення «два в одному», варто і читати, і дивитись. Єдиний, як на мене, недолік книги – надмірна брутальність і фізіологічність, не люблю такого, просто перегортала по кілька сторінок.

Ця фантастична (і за жанром, і за моїми враженнями) книга розповідає історію Такеші Ковачі, який живе в далекому від нас майбутньому. Життя тут кардинально відрізняється від нашого. Миттєві подорожі на іншу планету, нелюдські можливості людського тіла, навіть смерть вже подолано. Адже тепер людство відкрило технологію видозміненого вуглецю. У цьому часі свідомість людини може жити століттями, а тіло просто замінюють, наче одяг. Але злочини лишаються. Так само, як і в нашому часі, люди досі вбивають один одного, і ці вбивства потрібно комусь розслідувати. Так починається історія нашого головного героя, якого один багатій наймає, щоб той дізнався розгадку таємниці одного вбивства. Такеші має достатню підготовку і достатній досвід для такої діяльності, адже він належить до корпусу посланців. Не скажу, що дуже люблю наукову фантастику, я якось більше по звичайному фентезі, але ця книга мене зачепила, дуже сподобалась. Хоч місцями було трішки затягнуто, але кінематографічність книги все рятує - ніби не книгу читаєш, а серіал дивишся. Все чітко, динамічно, захопливо. Дуже раджу.

Я никогда не читал книги с такой скоростью — за пару часов почти 150 страниц. До 150 страницы, вы много раз узнаете, как одежда облепила женскую грудь, пару раз как напрягся чей-то пенис, ещё и получите убогую сцену секса со всеми подробностями и клише словами типа «жезл». Я не думал, что наткнусь на такое в sci-fi книге, но это не худшее... Персонажи книги не обладают характерами, а лишь набором действий: достал, наклонился, улыбнулся, выстрелил и т.д. На каждой странице местоимение «я» просто зашкаливает, а сюжет выглядит так, как будто над плечом у автора стоял Сталлоне и подсказывал как лучше написать Неудержимых. Поэтому книга и читается неимоверно легко — тут нет мыслей, просто сплошные действия. Наверно, может понравиться тем, кто НЕ знаком с Диком, Стругацкими, Симмонсом и Гербертом. Я же не могу назвать эту книгу фантастикой вообще. Околофантастический сюжет с множественными телами для одного сознания и попытки построить какой-то картонный мир вокруг этого, выглядят дешевыми декорациями.