Перший том був самостійною історією. Друга частина мені особисто була нецікавою, читав усі книжки і не раз, тому читати ще раз те саме було нудно. Третій том мені сподобався, цікава нова історія, Цирілла повноцінна відьмачка, яка хоче довести усім (найбільше своїм прийомним батькам) свою умілість і приналежність відьмацькому цеху, поява Єніфер в коміксі взагалі порадувала (хоча і камео), проте переходи між картинками і самою історією часто містили сюжетні діри. Це єдиний мінус цієї книги, всім фанатам світу Відьмака цей комікс сподобається, але всі погодяться на рахунок різких сюжетних переходів. Якщо ти лиш знайомишся зі світом Геральта з Рівії, то краще почати з книжок, тому що даний комікс містить багато відсилок до подій з ігор та книжок. Новий читач просто не буде розуміти чому саме так відбуваються події, не буде розуміти характери головних героїв, а також філософію Сапковського. Автор справді намагався догодити всім фанатам, а стиль в якому намальований комікс приємніший за попередні частини, бекграунд промальований місцями краще ніж деталізація персонажів.

Якщо "Будинок вітражів" був повністю самостійною книжкою, то "Лисячі діти" - цілком і повністю новелізація шматочка пригод Геральта із "Сезону гріз". І хоча аннонтація на звороті кричить про те що "пригоди героя продовжуються в світі гри" і т. д. і т. п. сюжет комікса посилає нас до одних із перших пригод Геральта в "Останньому бажанні". Трішки про мальовку - вона в цілому приємніша. Краще, ніж в "Лисячих дітях" або "Будинку вітражів". Художник чудово малює оточення, але обличчя іноді не деталізує зовсім, від чого складається враження, що йому більш цікава природа, ніж персонажі. А ось що справжній рай для очей - обкладинка кожного випуска. Цирі, Геральт і Йен намальовані просто чудово. До речі, про останню. При всій моїй любові до чародійки, я не розумію навіщо вона тут. В сюжет ввели її та Цирі. Цирі виконує активну роль в сюжеті, Йен же, з'явившись у третій главі, так і залишається "слайдиком". І так, до сюжету, Цирі й Геральт отримують замовлення на стигу, вони вирушають у місто, де їх чекає замовлення, але дорогою встигають розплутати ще одне діло, а відьмак згадує обставини свого минулого замовлення на стригу. Треба сказати, що вони побічно пов'язані одне з одним. Підсумовуючи, "Прокляття воронів" про те, що деякі стають потворами з власної волі.

«Прокляття Воронів» - третій роман серії про Відьмака. Перша частина, "Дім зі скла", мені сподобалася найбільше. Друга частина ("Лисячі діти"), також була непоганою, а ось третя здається кроком назад від попередньої, хоча важко визначити, що саме тут пішло не так. Той самий письменник, але дивна зміна тону та естетики. Геральт навіть більш лаконічний, ніж зазвичай, і Сірі тепер є повноцінним Відьмаком, що піднімається поряд з Нашим Героєм. Наче Пол Тобін намагався догодити як шанувальникам оригінальної серії романів, так і відеоігор, при цьому забуваючи про написання коміксу, який мав би стояти самостійно. Скрізь є посилання на події, побачені чи прочитані в інших частинах, але вони недостатньо пояснені або подаються маленькими порціями через незграбний діалог із експозиціями - середнього місця немає - тому читати потрібно з першої частини, на мою думку. Хоча загалом це непогана фантастична історія про родину мандрівних відьмаків, що полюють на стригу (великого проклятого монстра), але немає того "вау" ефекту(