Если бы все учителя в школах были как главная героина этой книги Сильвия, то приходя в школу ученики наслаждались бы каждым уроком и любили все предметы. Я считаю что каждый учитель должен прочесть данный роман. Написан он в весьма необычной форме, переписки между учителями и школьниками, между школьными письмами и указами. Все это оформлено достаточно комично и поучительно. В этом романе есть все: любовь и трагедия , как у Шекспира, подростковые проблемы непринятия себя, взросление, знакомство с бюрократией в школе. В общем все что так близко подросткам и пережито старшим поколением. Большим плюсом выступает то, что учительница это молодая женщина, которая что-то делает на своих уроках и пытается помочь ученикам. Она, как сказано в название книги, пытается подняться по ступеньках которые ведут в низ. Это название полностью характеризует систему образования, как оказалось во многих странах. И Сильвия не перестает это делать. Книга из разряда весёлых, но есть парочка любовных моментов, от которых даже "сердце замирало". Прекрасный роман для анализа своей школьной жизни, можно вспомнить свое пережитое время либо чему-то поучиться на перед. Рекомендую к прочтению. Моя оценка 5/5.

Письменниця Бел Кауфман багато років пропрацювала у різних школах США. У вступі до цієї книги вона пише про те, що має досвід роботи із зовсім різними дітьми, у різних школах. І свої враження, почуття і думки стосовно роботи у школі вона і розкрила у цій книзі. Певна, що зі значною шкільною паперовою роботою, бюрократією, важким процесом налагодження стосунків із дітьми стикався, тому багато хто з учителів, читаючи книгу, згадає власні схожі ситуації або розпорядження. Місце дії – Нью-Йорк 1960-х рр. Молода вчителька міс Баррет влаштовується вчителькою у звичайну школу. Тут їй доведеться зіштовхнутися із расовими скандалами, складними дітьми, яких зовсім не цікавить школа, їхніми батьками, які зацікавлені у школі ще менше, нескінченою низькою адміністративних розпоряджень (часто безглуздих і суперечливих стосовно здорового глузду й одне одного), підлітковими проблемами, що зрідка навіть призводили до трагічних наслідків, обмеженістю і повним безсиллям педагогічного персоналу в деяких дитячих проблемах (зокрема, неможливістю надати хоча б елементарну допомогу дитині, яка її потребує, через сувору заборону торкатися до учнів). І в усьому цьому хаосі і байдужості вчителька намагається достукатися до дитячих сердець і донести навчальний матеріал зі свого предмету. Я читала безліч схвальних й емоційних відгуків про книгу. Але під час читання я все чекала, коли ж почнеться те цікаве, про що писали читачі. На жаль, я так і не зрозуміла, чим так захоплюються читачі, адже майже все, що описує авторка, не є чимось новим для тих, хто працює в галузі освіти (і в нашій країні теж). Той, хто пропрацював принаймні рік в освіті, наряд знайде щось вражаюче у цій книзі, адже більшість проблем знайомі. Єдине, що потішило, - це ставлення головної героїні до дітей: турботливе, відповідальне, щире, без стереотипів. І це дійсно варто уваги.

Чудова книга про нелегку вчительську професію. Цю історію можна вже назвати класикою літератури, і її варто читати як педагогам, так і тим хто хоче обрати цю професію у майбутньому, щоб краще розуміти, які виклики стоять перед кожним педагогом, та які учні бувають. Ну, і звичайно, я б радила читати цю книгу кожному школяру, щоб краще зрозуміти себе та інших, а ще зрозуміти, що бути вчителем - нелегко, цінувати працю, інтелектуальні та емоційні зусилля інших. Ця книга про вчительку, яка тільки намагається знайти правильний підхід до кожного учня, яка тільки розбирається у тонкощах педагогічної професії та зрозуміти певні важливі істини. Хто такий учень? Як до нього ставитися? Чи він насамперед дитина, якій потрібна любов, чи школяр, якого найперше треба привчати до поваги, пошани інших, дотримуватися навчальної дисципліни? Книга розкриває багато важливих питань. Вона справді цікава, захоплива, де у чому повчальна. Мені, як людині, яка обожнювала школу, навчальний процес, і яка навчалася у педагогічному вузі, було читати надзвичайно цікаво. Тому, рекомендую!