Все починається з того, що в невелике провінційне містечко, розташоване в Австралії на березі океану, приїжджає молода мати-одиначка (терпіти не можу це словосполучення) з п'ятирічним сином. Синові скоро йти в підготовчий клас, і вони їдуть на ознайомчу зустріч. По дорозі Джейн, та наймолодша мама, допомагає одній місцевій жінці, Мадлен, яка невдало підвернула ногу. Зав'язується дружба матусь. Тим більше з'ясовується, що діти мам буду ходити в один клас. Мадлен знайомить Джейн зі своєю кращою подругою Селестою, чиї сини-близнюки теж майбутні однокласники дітей Джейн і Мадлен. А тут ще й подія в школі, де сина Джейн звинувачують в агресії до дівчинки. Мами тут же діляться на два табори, починається дія. Але воно не буде відбуватися в рамках шкільних інтриг, адже є більш зручне поле - особисті життя мам. А скільки таємниць ховається за закритими дверима і запнутими шторами!​ Маленькі містечка, передмістя, невеликі поселення - відмінне місце дії для книги, адресованої в першу чергу жінкам. Шафи ломляться від скелетів, сусіди так і норовлять покопатися в вчасно не захованій брудній білизні, а кожна нова плітка стає надбанням громадськості за кілька годин. У кожної з трьох героїнь знайдеться своя невимовна правда, яку вона ретельно охороняє навіть від кращих подруг, хоча в підсумку все таємне стане явним. На перший погляд, сюжет цікавий, але банальний. Однак Моріарті тому відрізняється від своїх колег, що не скочується в абсолютну попсу. В її романі знайшлося місце глибоких переживань героїнь. Мадлен ніяк не може пробачити колишнього чоловіка, який колись кинув її з маленькою донькою, хоча пройшло вже багато років, і вона щаслива в другому шлюбі. Життя Селести, з боку нагадує рай на землі, на ділі виявляється ходінням по мінному полю. Джейн живе з психологічної раною, нанесеною батьком її сина, намагаючись покласти край своїм комплексам, і не збагачуючись в цьому. Виходить, автор зробила своїми заочними героїнями майже кожну читачку. Хто не стикався з проблемами Мелані, той не з чуток знайомий з життям Селести, або побував на місці Джейн. За жанром «Велика маленька брехня» швидше драма, хоча є в ній і дві детективні лінії. Перша, здавалося б, не така вже й серйозна: хто ж тиранить дошкільнят? Більшість схильні звинувачувати сина Джейн, хоча прямих доказів його провини немає. І все-таки ця лінія набагато важливіша, ніж може здатися спочатку. По-перше, дуже актуальна нині тема шкільного цькування. Соціальні реклами, гарячі лінії і все більше і більше художньої літератури присвячується цій темі. Цілком заслужено, на мій погляд. Мені поки, і слава Богу, не довелося впритул зіткнутися з буллінгом в житті. Однак чим більше я про це читаю, тим краще розумію, що складно вчасно помітити, запобігти або уберегти дитину від такого. І від ролі агресора, до речі, теж. Така невизначеність мене дуже лякає. По-друге, в маленьких містах закулісні батьківські шкільні інтриги цілком відчутно здатні впливати і на особисте життя учасників. Як і відбувається в романі. Друга детективна лінія набагато серйозніша. Йдеться про вбивство. І це те, що мені категорично не сподобалося. По-перше, ось ці натяки в формі відповідних реплік свідків на допит, якими закінчується кожна глава. Я б зрозумів, якби до такого прийому вдався письменник-початківець, хто має сумнів у своїй здатності основною дією заінтригувати сьогоднішнього читача. У Моріарті це стало явно зайвим. Вона і так відмінно захоплює сюжетом і актуальними темами. Тут же трапився перебір. У такому «багатому» романі, де відразу піднімається кілька гострих соціальних тем, три головні героїні і кілька сюжетних ліній, постійні натяки на те, що сталося вбивство просто зайві. Вони тільки дратують. По-друге, саме вбивство, в загальному, теж зайве. Я розумію, що такий фінал був найбільш простим і вигідним для автора, що дозволяє поставити крапку у всіх сюжетних лініях разом. Добре це чи погано - кожен читач вирішує для себе. Як на мене, швидше погано, тому що на сходах, що ведуть від самої нікчемної літератури до найсерйознішої, такий фінал спускає роман ще на одну сходинку вниз. Зате можна не паритися, усвідомлювати його годинами, а просто закрити останню сторінку і спокійно приступити до нової книги. Моріарті знову не підвела. «Велика маленька брехня» читається з інтересом до самого кінця, героїні здаються знайомими, а їх проблеми близькими. І все-таки не дуже реальний фінал залишає за читачем право не приймати все серйозно і не дуже переживати за персонажів. Відмінна книга в своїй ніші.

Черговий роман відомої письменниці Ліян Моріарті «Велика маленька брехня», не зважаючи на свій досить великий об’єм, читається дуже швидко, динамічно та непомітно. У центрі сюжету три жінки, які живуть у невеликому містечку і всі ведуть своїх дітей у перший клас. Всі події розгортаються саме в цьому маленькому селі. Одна з героїнь дуже балакуча, харизматична та популярна, справжній екстраверт. Вона має на все свою думку і хоче знати все. Друга жінка на відміну від першої завжди спокійна, має двох близнюків. Третя мама наймолодша, і в свої двадцять чотири роки вже привела свого сина в школу. Долі цих жінок переплетені між собою, та несуть таємницю. Насправді, читач до самого кінця не розуміє чим завершиться роман. Це є яскравим свідченням літературної майстерності авторки. Від початку книги вже є натяк та те, що під час шкільної вікторини станеться щось важливе пов’язане зі смертю. Ми бачимо стосунки у різних сім’ях. У книзі піднята проблема працюючих жінок, які одночасно виховують своїх дітей. У книзі гумор та сатира переплітаються з глибокою психологією. Книга має гарне оформлення, папір цупкий, кремового кольору, з прекрасним перекладом. Рекомендую!

Три кардинально разные женщины: уверенная в себе и опытная Мадлен, мать троих детей; молодая мать-одиночка Джейн; красавица, жена богатого и успешного, мама милых мальчишек-близнецов Селеста. Что может объединить разных по возрасту и статусу героинь? Семейные проблемы, ибо у каждого есть свои скелеты в шкафу. Каждой не на что жаловаться: у кого-то прекрасный муж и дом, кто-то живет завидной жизнью, а у кого-то все только начинается. Прекрасно, правда? Но в то же время: кто-то вынужден бороться за любовь собственного ребенка, кто-то - тщательно скрывать свое прошлое, а кто-то - свое жуткое настоящее. Казалось бы, динамичная, остросюжетная и легкая в чтении книженция "для отпуска". Но Мориарти наполнила ее важнейшими темами: детская агрессия, буллинг, "отцы и дети", кризис переходного возраста и даже домашнее насилие. Истории девушек - это отражение современного мира, где порой обстоятельства заставляют жертву молчать, а виновный выходит сухим из воды. Трудно остаться равнодушным, правда. Автор напоминает: присмотритесь к детям, услышьте родных - ибо это по-настоящему важно. п.с. - в книге очень много вставок с "мнениями" разных родителей, ибо основной сюжет крутится вокруг школы. Напоминает мамский чатик в вайбере.