Есеї і промови Вацлава Гавела це новий погляд на тоталітаризм, який здивує навіть людину із пострадянського простору. Найчастіше, якщо хоч трохи знати історію комунізму, то на цьому фоні історію Чехословаччини завжди подають як саму нецікаву і спокійну. Бо там не було такого терору і заворушень, який звичний у СРСР, чи деінде. У цьому і є суть збірки. Гавел аналізує тоталітаризм через призму тиші, яка нікому не цікава ззовні, і тому іноземні журналісти краще поїдуть до небезпечного Лівану, аніж до Чехословаччини, у якій байдужість суспільства і немає історій. Бо тоталітаризм стандартизував людей і відібрав бажання до творчості. У книзі вміщенні роздуми чеського дисидента, який боровся за свободу індивіда. Гавел звертався до Гусака, щоб показати, як реальний соціалізм не відповідає розвитку історії, не сприяє творенню культури і пізнанню світу. А творить свою загрубілу реальність бюрократів, які гоняться за посадами і однаковими телевізорами. Вацлав Гавел – це приклад центральноєвропейського інтелектуала, який шукає власне місце у світі. Він відкрито критикує існуючий у Чехословаччині політичний лад, який мутує на всі сфери життя, але що найцікавіше, Гавел не бачить порятунку у західній культурі. У одній промові він наголошує – західну культуру треба рятувати він неї ж самої. Він виступає проти ірраціональністі, яка позбавляє людину творчості, вибору. У цій підбірці Гавел дуже тонко аналізує до чого привела політична система Чехословаччини власне ж суспільство у 1970х і 1980х роках, яке втратило всякі цілі і бажання діяти. Ця підбірка есеїв відкриває новий погляд на тоталітарну систему, яка існувала і Чехословаччині, що так часто нехтується через відсутність гучного терору.