Книга Уот

Это один из самых знаменитых романов Беккета с философским содержанием. В нем присутствует черный юмор, многократные повторы. В романе четыре части, не совсем связанные между собой. Сюжет условный. Уотт служит у господина Нотта и пытается осмыслить, что же происходит в доме этого господина и свою причастность к происходящему. Речь героя абсурдная, повествование монотонное.
Уотт так ничего и не знает о Нотте. Затем Уотт попадает в приют для душевнобольных. Он почти не может нормально разговаривать. В романе присутствуют «вставные истории», не имеющие отношения к описываемым событиям. В конце книги рассказывается, как Уотт из дома Нотта отправляется на железнодорожную станцию. Он сходит с ума и попадает в психиатрическую больницу, которая описывалась в предыдущей части.
Беккет писал и на английском, и на французском языках. Большую часть жизни он провел во Франции. Этот роман второй, опубликованный на английском языке. Здесь нет никаких шаблонов, которыми руководствуются авторы романов, поэтому на первый взгляд, книга может показаться абсурдной. Но под её внешней нелепостью кроется глубокий философский смысл.

Беккет- один з найвідоміших екзистенціалістів 20 сторіччя. Його театр абсурду проклав шлях багатьом талановитим драматургам і письменникам, заклав основні риси художніх особливостей даного жанру і подарував читачам щось абсолютно нове і унікальне.
В основі всій творчості Беккета, зокрема його найвідомішого роману після " Чекаючи на Годо" - "Уот" - філософія песимізму і, звичайно ж, абсурду.
Нобелівський лауреат, правда, за драматургію, Беккет- зумів чудово передати байдужість, омертвіння душі, якусь застиглість в часі головного героя, абсурдність і дивину подій, що з ним відбувались. Як класичний приклад екзистенціалізму, у творі не відбувається ніякого динамічного розвитку подій, гострих поворотів сюжету чи накалу пристрасті. Хоча, чесно зізнаючись, я не зовсім зрозуміла кінцівку роману- точніше, місце перебування вже в похилому віці, поки не прочитала критичну статтю про роман(спойлерів не буде).
Події неначе взагалі не скеровують сюжет, не грають ніякої рол і- акцент уваги зосереджується на речах, їх аналізі і роздумах, доволі абстрактних до речі.
Постійні, нав'язливо і з першого погляду абсурдні повтори, зміни місцями словосполучень і знову повторити на кілька сторінок- новаторський художній метод який приводить читача у ступор.
Уот і Нот- хто є хто? Хто кому приходиться, який між ними взаємозв'язок, чи існує він взагалі, чи вони абсолютно ідентичні, чи різні сторони одного цілого?
А в чому мораль? Людина- сама в собі, є сенс буття, відповідь і питання, іншого сенсу шукати автор не вбачає за потрібне.
Дуже інтелектуальна, не проста, але геніальна проза.