Літо 1934 року перевернуло життя Харкова. Страшний голод останніх років, який толком ще не відступив, і колесо репресій, яке набирало обертів і вже торкнулося, наприклад, знаменитого дому «Слово», не мали відволікати городян від головного: в атмосфері одночасно і найсуворішої таємності, і загального тріумфу йшла підготовка перенесення столиці України з Харкова до Києву.

Від'їзд уряду, як і планувалося, організували «на вищому рівні». Ось тисячі трудящих влаштовують «спонтанний» прощальний мітинг на привокзальній площі. Ось члени ЦК проходять повз почесної варти на перон. Проводжаючі урочисто підспівують звукам Інтернаціоналу. Тож не дивно, що жорстоке вбивство, яке трапилося в цю мить, спочатку залишилося непоміченим.

За обов'язком служби, дружби, любові та інших обтяжливих обставин до розслідування опиняються втягнутими герої, які вже полюбилися читачеві з книги «Фуете на Бурсацькому узвозі».