За абстрактною обкладинкою цієї книги вас чекає барвистий і унікальний гуцульський світ. Відразу скажу, що авторка молодець! Браво таланту до письма і подяка за проведене дослідження. Мова твору чудова, герої живі і відверті. Історія розгортається в трьох вимірах: прадавній світ духів, період зйомки фільму «Тіні забутих предків» в 1960-х роках і наш час. Сторінка за сторінкою, ці три виміри переплітаються між собою настільки органічно, що мимоволі сама в себе питаєш, де тут вигадка і чи вона взагалі є, бо всі події надзвичайно реальні. Головна героїня твору – звичайно ж Марічка, журналістка, невтомна дослідниця з щирою любов’ю до рідного краю. Її професійне захоплення – вивчати побут, життя і традиції Гуцульщини. Не дивно, що багато знань вона почерпнула із знаменитого фільму «Тіні..». Більше скажу – Параджанов постає перед нами дуже простим, добрим і мудрим чоловіком, його персона настільки близька, що здається ніби він особисто дав авторці матеріали і власні спогади про ті часи. Чесно, я в захопленні! Після прочитання одразу переглянула фільм і відшукала в ньому усі приховані деталі кінозйомки, які описані в книзі.

Багато з тих книжок, які я прочитала за останній рік, потрапили до мене на полиці завдяки буктьюбу, і роман "Тіні" Марічки Крижанівської - не виняток. Вона сподобалась багатьом блогерам, чиїм смакам я звикла довіряти, тому моя зустріч з цією книгою була неминуча. Спершу я очікувала, що тут буде детектив, переплетений якимось чином зі зніманням культової стрічки Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Та виявилось, що тут не дві часові лінії, а цілих три. Перша і найменш цікава - це лінія подій, що відбуваються у нашому часі. Центральним персонажем у цій лінії є журналістка Олеся, яка приїхала у Карпати знімати репортаж до ювілею виходу фільму "Тіні забутих предків". Тут із нею кояться дивні речі, вона розмовляє з мольфаром Нечаєм, який уже майже десять років, як небіжчик, та випадково дізнається, що є далекою родичкою Марічки Гутенюк, про яку писав у своїй повісті Коцюбинський. Звісно, це дуже індивідуальна штука, але я не вірила героїні, тому всі події, що відбувались у цій лінії сприймались мною абсолютно рівно. І цікаво ніби, але такого, щоб "вау" немає. Друга часова лінія розгортається у 60-их, коли Параджанов знімав свій фільм. Саме ця частина роману захопила мене найбільше. Видно, що авторка проробила колосальну роботу, щоб дізнатись якомога більше про те, як проходили знімання, про самого Параджанова та про інших учасників знімальної групи. Серйозно, не кожен автор біографічних та документальних книг так відповідально підходить до збору матеріалу, як це зробила Крижанівська для свого дебютного дорослого роману. Просто браво. Події третьої часової лінії відбуваються у прадавні часи, коли люди співіснували разом з духами на кшталт Чугайстра та Нічниці. Центральним героєм цієї лінії є Гук, людський хлопчик, якого всиновив Чугайстер. Він знайомиться з Іваном та Марічкою, які пізніше стануть героями Коцюбинського та Параджанова, але нічим добрим таке знайомство не скінчиться. Ця лінія була мені цікава в першу чергу через мою любов до міфології. Все, що в ній описано, дуже магічне та загадкове. Це теж було страшенно цікаво. Спершу книга читалась важкувато, але в другій половині сюжет став набирати обертів. Від останніх ста сторінок було просто не відірватись. А от фінал мені видався дещо кінгівським. Знаєте, коли автор закручує сюжет і готує читача до епічної битви, але не видає її у фіналі. Замість цього лиходій розповідає про свої лиходійські плани, а через пару абзаців вже отримує по лиходійській дупі. Загалом, не думаю, що ця книга увійде в список моїх улюблених, та це був цікавий читацький досвід. Можу її порекомендувати тим, хто любить стрічку Параджанова, міфологію та родинні таємниці.

Як і більшість українських дітей вивчала "Тіні забутих предків" Коцюбинського ще в школі, і скажу відверто, не надто вподобала цю повість. Ну що поробиш? Серцю не накажеш, як то кажуть. Але "Тінями" Марічки Крижанівської одразу зацікавилася. І ось, що ми маємо: Плюси. Сам текст написаний доволі добре і якісно. Деякі описи природи я навіть по декілька разів перечитувала. Доволі інтригуюча зав'язка і аж три часові лінії, за що я хочу авторці поаплодувати. Також присутня наша ріднесенька міфологія, яку я просто обожнюю, гарно зображене життя гуцулів та їхній побут. Марічка з такою невимовною любов'ю і правдоподібністю описує Карпати і Черемош, що ти наче бачиш їх на власні очі. Ще хочу похвалити письменницю за роботу, яку вона провернула шукаючи відомості про фільм Параджанова. Екранізація просто таки нашпигована різними метафорами, алегоріями і символізмами, тому не дивно, що як усе геніальне, її половина глядачів не розуміє, але завдяки авторці особисто я допетрала для чого була у фільмі та червона парасоля і навіщо під час весілля одягали ярмо на Івана та Палагну, бо я чомусь подумала, що то звичай у гуцулів такий, а виявилося, що ні. Мінуси. Як не важко визнавати, але і мінуси в книзі присутні (звичайно ж на мою власну суб'єктивну думку). Діалоги. Вони мені здавалися ІНОДІ надто вже награними, проте гумор все перекривав, тож в принципі на це можна заплющити очі. Ще один недолік - це ГГ, вона мене місцями дуже дратувала і слава Богу, що її в книзі мало. Передбачуваність. Я одразу вгадала, хто той Обмінник, при чому в усіх часових лініях, хоча сама ідея була кльовою. Часом книга була штучною (ну хочете ви показати любов до України, так не треба ж нам це прямо в лоб говорити, хай читач сам до цього прийде!) і ось ці всі "сповіді" Яреми та Обмінника знову ж таки були награними й у мене складалося враження, що мені авторка читає лекцію про те "ах, яким же важким було життя в того-то і того-то персонажа". Загалом я раджу "Тіні" почитати фанам Параджанова чи самого Коцюбинського, або просто людям, які люблять гуцульську культуру. Книга особисто мені була нормальною, але трішечки розчарувала, проте це не значить, що у вас після прочитання будуть ті самі враження, що й у мене, адже текст однозначно якісний, за сюжет не знаю, тому знайомтеся з твором самі.